Я навіть не знаю, чи варто це розповідати, ну дуже боляче мені. В мене є сестра Оксана, на 4 роки молодша. Колись ми були дуже близькі, усім ділилися. Я обожнювала з нею гуляти, гратися. І страшенно сумувала, коли закінчувала школу і мусила їхати на навчання.
З кожним роком ми дедалі менше спілкувалися. Якось так життя складалося. Згодом зустріла свого Руслана, ми довго зустрічалися, а побралися вже після університету. Та ми зовсім нічого не мали, лиш дачу дали свекри. Тож ми вирішили поїхати на заробітки вдвох. Вирушили до Чехії, де працювали на заводі, було дуже складно. Та за рік ми приїхали, продали дачу, доклали гроші та купили однокімнатну квартиру. Та згодом ми збагнули, що хочемо дітей, і потребуємо більшого житла. Тож вирішили знову їхати.
Тим часом моя Оксана теж розписалась зі своїм хлопцем. Навчатися вона не схотіла, працювала десь-колись. Постійно шукала себе, то якісь курси проходила, то в якісь авантюри встрягала. Жити вони вирішили з батьками зятя, аби гроші не витрачати марно. Та вдома майже не були, увесь час десь подорожували. Я багато разів питала сестру.
– Чого не думаєте про майбутнє? Треба ж житло мати.
– І що, як ви, на зводах працювати, ми молоді, хочемо розважатися!
– Але що як щось станеться, треба ж серйозніше бути!
– Розберемося, життя одне.
Вона наче принизила мене цими слова, дуже неприємно було. Ми працювали в Чехії ще три роки. Повернулись і купили велику трикімнатну квартиру. Однушку ж вирішили зберегти та здати в оренду. Тоді я й завагітніла, і була дуже задоволена, що все склалося саме так. Оксана ж остаточно пересварилась з батьками чоловіка, не ужилась вона зі свекрухою, котра її вчила готувати й прибирати.
Переїхали вони на трохи до наших батьків. Але зять поводився жахливо, тато не витримав і вигнав його. Подорожувати вони вже не могли, бо війна, а роботу зять втратив. Кому таке сподобається. Тож Толік пішов до своїх батьків, а Оксана залишилась зі своїми. Днями подзвонила мені в сльозах:
– Я вагітна, як далі бути?
– Ми маєте окремо жити. Орендуйте квартиру і може все налагодиться.
– За які гроші? Ми ледве виживаємо!
Як мені кортіло сказати – “Ви хоч насолоджувались життям, а не на заводах гарували!” Та я стрималась, подумала, все ж вагітна вона. Та ніякої допомоги Оксані не пропонувала, не знала, що вона на це натякала. Та вже наступного дня мені зателефонувала мама.
– Пусти сестру з чоловіком в квартиру!
– Яку?
– Ваші однокімнатну!
– По-перше, там квартиранти, я їх не виганятиму, а по-друге, з якого це дива? Вона має гроші, платити мені?
– А ти що з сестри гроші братимеш?
– Звісно! Мені ж квартира не дарма дісталась!
– Через тебе твоя сестра може сама з дитиною залишитись! Ти цього хочеш?
– Ні, через себе і свій спосіб життя! Ніхто їм не заважав на заробітки, як ми, поїхати! Вони ж розважались! Ще й кепкували з нас!
– Яка ж ти жорстока!
Ми посварилися. Мені так прикро, що мама мене не розуміє. Мій чоловік сказав, що прийме будь-яке моє рішення. Але що мені робити? Я ж потім їх вигнати не зможу? А хіба це чесно?