У нас з Іваном ніколи не було ідеальних стосунків. Ми у шлюбі прожили вже 5 років, різне було, але вогник любові між нами продовжував горіти. Ми вчилися просити вибачення, йти на компроміси та визнавати помилки.
Дітей ще не хотілося, бо ми молоді, ще встигнемо, а пожити для себе треба. Я думала, що у нас все піде по плану, але один день кардинально змінив наші життя. Ми багато планів мали, думали, що все встигнемо, але загалом не встигли нічого.
Ми з чоловіком любили активний відпочинок. Але Івану подобався екстремальний спорт. Він часто їздив з друзями у гори. Я не дуже полюбляю жити в польових умовах, але й коханого не закривала вдома, він спокійно собі їздив на природу.
Так і того разу було. Не так далеко біля нас є гірськолижна траса. Іван з друзями поїхали кататися на лижах, а ввечері я отримала тривожний дзвінок. думала, що чоловік телефонує, що вони вже повертаються, але сталася біда.
– Слухай, Віро, ти головне не панікуй, добре?! Іван впав і травмувався – переляканим голосом сказав друг. – Ми відвезли його в лікарню.
Більше нічого мені не сказали. Я помчала до лікарні, не знаючи у якому насправді стані мій чоловік, але коли побачила його в реанімації, то в мене почалася паніка. Коли головний лікар став зі мною розмовляти, я зрозуміла, що справи дуже кепські. Пошкоджений хребет, голова, ноги.
Почалося тривале лікування. усі відкладені до кращих часів гроші йшли на ліки та процедури. Допомагали усі: батьки, друзі та колеги. Коли Івана виписали, той ще довгий час мав лежати у ліжку.
Я теж підготувалася до його повернення, купила спеціальне ліжко, як у палаті, обладнала кімнату, щоб все необхідне завжди було під рукою. За ним потрібно було доглядати весь час, гроші закінчувалися. На доглядальницю у нас грошей не залишилось, у рідних вже навіть не просили. Тому я вирішила що одночасно працюватиму і доглядатиму його.
Зранку були процедури, вмивання та сніданок з ліками. Тоді я бігла на роботу. В обід поверталась, щоб погодувати та переодягти чоловіка, знову йшла на роботу. А ввечері готувала їсти, прибирала. Іван все більше хотів уваги, а мої сили вичерпувались із кожним днем.
Наші стосунки змінилися кардинально. Ми менше розмовляли, менше проводили час удвох, на моїх плечах була тільки робота та догляд за ним, я навіть забувала, що таке відпочинок.
Я постійно перепитувала його про самопочуття, переживала, щоб він вчасно приймав ліки, щоб часом не впав з ліжка. За пів року я дуже звикла до такого ритму. Навіть брала підробіток у вихідні, щоб ми більше мали грошей. Івану це стало не подобатись. Він хотів, щоб я була поруч, а я хотіла, щоб у нас була змога купити ті самі фрукти чи відкласти якусь копійку.
– Від тебе ніякої уваги! – якось фиркнув Іван.
Ми почали сваритися. Якось він заявив, щоб я купила йому приставку, щоб він міг якось проводити час на самоті. Я відповіла, що для нас це дорого і не на часі.
– Ти все мені жалієш! Продукти купуєш перестрочені, ліки підроблені, щоб гроші економити! Може це я через тебе не можу ніяк одужати?
Я терпіла поки у мене не поїхав дах. Іван почав підозрювати мене у зраді. Я тоді так розсміялася! Цікаво, він думає, що у мене настільки багато часу, щоб ще романи на стороні крутити? Тим більше у такому ритмі моя зовнішність стала в рази гіршою. Я вже мало нагадувала ту щасливу жінку, яка була раніше.
В одну мить я зловила себе на думці, що моє життя стає все нестерпнішим. Я для Івана була винною у всьому. Я здалася. Я стільки зусиль робила для того, щоб йому ставало краще, я так старалася, що врешті мої нерви не витримали.
– Ти зрадниця! – останнє, що дорікнув чоловік.
Подруга коли слухала це все порадила нарешті найняти для нього доглядальницю. Адже за сумлінну працю мене підвищили, тож тепер я могла собі це дозволити. Жінка знайшлася швидко. Тепер біля нього завжди поруч надійний спеціаліст. А я зібрала свої речі і поїхала до мами. Набираюсь сил, щоб подати на розлучення. Я більше так не можу.
Ви подумаєте, що я погана жінка, бо залишаю чоловіка у такому стані, але сил та бажання у мене більше немає. Де гарантія, що він до кінця життя не буде мені це згадувати?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними. Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!