-Чого до нас вештаєшся, якщо свою квартиру маєш? – дорікала мені мама. Батьки навіть замки заради цього змінили

У грудні я переїхала від батьків. Ми з коханим Олегом вирішили жити разом та орендувати квартиру. Ми вже дорослі люди, довго зустрічаємося, достатньо заробляємо. 

Переїзд – то така штука затяжна та клопітка. Спершу ми довго шукали адекватного власника, який здаватиме квартиру не за всі гроші світу. Потім підбирали район, аби було близько до роботи. А далі вже збирали речі.

У батьків я мала свою окрему, простору кімнату. Там у мене були і фото на стінах, у шафах багато кубків з плавання, плакати, картини, вишивки. Я декілька днів поспіль збирала коробки з одягом, косметикою, взуттям, вазонками. Здавалося, що нічого не забула. А наступного дня виявляється, що деякі речі все-таки не забрала. 

Тому досить довго не віддавала батькам ключі. Адже вони працювали до 7 вечора, а я могла зібрати речі тільки в обід. Та і вдома так затишно, добре. Я тут народилася, провела найкращі роки свого дитинства та юності. Рідні стіни гріють душу. 

Останнім часом я могла прийти до батьків просто так. Куплю щось солоденьке у магазині, поставлю в холодильник, типу їм сюрприз буде. Візьму нашого песика Чічу (маленький йорк) на прогулянку, аби батьки ввечері не ходили. Якщо вони залишали зранку брудний посуд, то я його мила. Мені було не важко, хотіла зробити приємне. 

І от 3 тижні тому ми з Олегом розписалися. Після РАЦСу поїхали у кафе, серед гостей були найближчі родичі та друзі. Ми не хотіли у такий важкий час влаштовувати весілля, аби це не виглядало, як танці на кістках. Друзі принесли нам багато подарунків, серед яких були картини з нашими фото та підвісні вазони. 

Наша власниця була категорично проти, аби ми зробили бодай одну дірочку в стіні. Тому я вирішила відвезти картину та вазони до батьків, хай там поки висять. Вони були на роботі, і я не хотіла через дрібниці їх турбувати. Підіймаюся на поверх, дістаю ключі – а двері не відчиняються. Починаю вже смикати замок, стукати кулаком. 

– Мамо, а що таке з дверима? Я хотіла вам завести деякі речі.

– А ми замки поміняли. 

– Навіщо?

– А ти чого до нас ходиш, як по святу воду до церкви? Маєш чоловіка та квартиру. Ти б краще нас попереджала про візит.

Пошепки

Сказати, що я була просто шокована такими словами – то нічого не сказати. Батьки почали ставитися до мене, як до чужої людини. Раз я вже тут не живу, то не маю права навіть у гості приїхати. Всі ті речі я вирішила завести свекрам на дачу. 

Тільки от на цьому наші проблеми з квартирою не закінчилися. Минулого понеділка власниця вирішила нас виселити геть і дала 2 дні на збори. Ми не знали, що робити та куди йти. Адже ця квартира була для нас вже другою домівкою. 

Я вирішила звернутися за допомогою до батьків. Пояснила всю ситуацію та обіцяла, що ми на довго не затримуємося. Поживемо місяць, знайдемо кращий варіант та одразу переїдемо.

– Ні-ні, доню. Так місяць може і в рік перетворитися. Ви вже дорослі та самостійні, самі вирішуйте цю проблему. 

Мої батьки вдруге показали, що я їм точно чужа людина. На щастя, друзі пустили пожити до себе до того часу, поки не знайдемо нову квартиру. 

Коли я складала речі, то дуже плакала

– Кохана, все буде добре. Ми знайдемо в рази кращу квартирку, я тобі обіцяю, – утішав мене Олег. 

Але я плакала не через те, що ми переїжджаємо. Поведінка батьків мене дуже сильно засмутила. Я не очікувала від них такої негативної реакції та підлості. 

Дівчині варто далі продовжувати спілкуватися зі своїми батьками? 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!