Семирічний Іванко понуро заглядав у свою тарілку, ганяючи по ній пісні макарони. Він із заздрощами поглядав на жінку, яка сиділа навпроти і жувала сосиску. Йому так сильно хотілося тієї смакоти, бо щодня від ранку і до самої ночі хлопчина жував одні лише макарони. Так було, відколи батько поїхав геть.
– А ти чого дивишся? – гримнула Тамара на малого, доїдаючи сардельку. – Коли твій татко почне гроші заробляти, тоді і ти таке їстимеш, а поки і за макарони будь вдячний. Можеш їсти, а можеш не їсти. Тобі ж голодним ходити потім.
З їжі у його розпорядженні було тільки те, що Тамара ставила перед ним. Самому йому не дозволяли ні розігрівати їжу, ні навіть підходити до холодильника.
– Ти – ледар, а такі обід не отримують. От коли твій татко щось надішле, тоді й перепаде тобі якийсь дріб’язок. А поки тішся тому, що маєш.
Мати Івана любила. Завжди називала своїм маленьким помічником. Часто хвалила і леліяла. А ось тітка таким не славилася. Він для неї і дрова носив, і на город ходив, і по дому порався – а їй того було мало. Так і залишався хлопчина працьовитим ледарем, якому ще й їжу треба було заслужити.
Зараз дитина дуже сильно хотіла повернутися до матері. Досі у нього була образа на неньку, що та залишила його з тіткою і татом, а сама з його сестрою живе окремо. Лють жевріла у серці Івана дуже довго, але зараз це все кудись вивітрилося. Уже було все одно. Лиш би до матері вернутися. У теплий дім зі смачною їжею, де його цінували б і любили.
Тепер хлопець жив тільки зневагою та маніпуляціями. Одного дня вирішив, що з нього досить. Без дозволу забрав макарони, одягнувся і прослизнув через двір до дороги. Захотів повернутися додому самотужки. Пішов у напрямку, звідки його привезли. Думав, що вистачить дня. Всього один день і він уже буде з мамою та сестричкою.
Тамара зникнення дитини помітила аж вночі. До того про маля і не згадувала.
Тоді всю місцевість на ноги поставили. Всі шукали Івана й ніхто навіть гадки не мав, куди той подівся. Сказати нічого не могла і тітка.
– У що був одягнений не знаю. Я не дивлюся, що він одягає. Коли пішов теж не знаю. Макаронів немає, а я їх варю зранку, то, певне, зранку і пішов.
Розшукали того дня і батька дитини. Довго розпитували Степана, де син. Але він нічого не знав. Поцікавилися також, чому дитина живе із чужою жінкою, якщо мала б бути під його наглядом. Чоловік знову просто знизав плечима.
– За ним є кому дивитися. Я тут до чого..? Як знайдете, то скажете, а зараз мені ніколи. Роботу маю.
Користі з обох було мало.
Чутки про зникнення дитини дійшли і до його справжньої мами. Вона собі місця не знаходила. Сама кинулася шукати, де тільки могла. Допомагала їй поліція і безліч добровольців. Кілька днів поспіль вони ретельно обшукували кожну місцину, де тільки міг би опинитися Іван.
Дитину знайшли на третій день. Допомогла вівчарка старого лісника, яка відчула запах дитини. Хлопчик заблукав у лісі майже одразу, як тільки кинувся з дому. Він вирішив скоротити шлях і пішов через хащі. У результаті, три дні знесилене маля блукало поміж чагарників та зарослів.
Про цю подію потім навіть у місцевій газеті написали. Журналіст усе розпитував у матері, як же дитина опинилася у тітки.
– Ми з чоловіком подали на розлучення. І він одразу заявив, що б забирає від мене сина. Розійшлися ми саме через грубе ставлення батька до їхніх дітей, тому суддю я просила залишити обох малюків зі мною. Втім, доньку залишили мені, а сина таки довелося віддати чоловікові. Я тоді на ноги всі інстанції підняла. Обдзвонила всіх, кого тільки могла. Але нічого це мені не дало. Ось зараз знову тяганина з документами. Боюся, що б сина знову не залишили з батьком.
Як усе складеться, знати не можемо. Кінець цієї історії поки що такий. Жаль тільки, що через проблеми батьків часто страждають діти.
Яке ставлення до батьків хлопчика сформувалося у Вас після прочитаної історії?
Чия провина перед дитиною є більшою?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!