Чоловік закрив очі, бо не хотів дивитися, як невістка бруднить його улюблену скатертину банками з-під варення

Петро Олексійович знав, що рано чи пізно його син приведе в дім невістку й приймати гостей йому доведеться самотужки. Дружина покинула цей свій декілька років тому, тож уся відповідальність лягала на плечі чоловіка. 

Зрештою, він навіть не здогадувався, що прийняти незнайомку в гості буде куди легше, аніж прийняти її у власну сім’ю.

– Тату, познайомся з Анною, ми будемо одружуватися! – сяяв від щастя Дмитро.

– Хто?! – запитав професор, доктор наук Петро Олексійович. – Не жартуй так зі мною!

Чоловік з огидою розглядав нігті на грубих пальцях «невістки». У нього складалося враження, що ця дівчина не знала, що таке вода і мило. Інакше як пояснити бруд під нігтями.

“Горенько! Добре, що дружина не дожила до цього часу! її серце б не витримало такого сорому. ”- подумав собі чоловік.

– Та який жарт! Аня буде жити в нас до одруження! Я ж сам можу розпоряджатися своєю частиною у квартирі!

– Добрий день! – посміхнулася Людмила, і пройшла по-хазяйськи на кухню. – Я вам тут пиріжків привезла, грибів сушених… – дівчина стала все викладати на стіл з рваного пакета.

Чоловік закрив очі, бо не хотів дивитися, як невістка бруднить його улюблену скатертину банками з-під варення.

– Дмитре! Схаменися! Не роби мені на зло… Я ж знаю, що ти її не кохаєш. Де ж ти міг знайти таку дівку? З якого села привіз?

Петро Олексійович  вирішив не продовжувати суперечку і мовчки посунув до власної кімнати.

Син став некерованим після смерті дружини. Розпочав пити та вів розгульний спосіб життя. Одна горілка та жінки в голові були в молодого хлопця. Одружилася пара через три місяці.

Люда ніби не помічала поганого ставлення свекра до своєї персони, і намагалася в усьому йому догодити, але робила тільки гірше. Чоловік з огидою дивився на цю дівчину й не помічав того, як вона старається.

Дмитро же не довго був хорошим чоловіком. Награвшись в сім’ю, він скоро знов почав випивати та пропадати вночі. Молоді часто сварилися, але старий не звертав на це увагу. Він взагалі вирішив не втручатися.

Одного вечора Людмила прибігла до свекра зі сльозами на очах:

– Петре Олексійовичу! Діма хоче розлучення й виганяє мене на вулицю, а я чекаю дитину!

– Та як на вулицю? Ти ж десь раніше жила, от і їдь туди! А звідки я можу бути впевненим, що це буде мій внук. Це тобі зовсім не дає права тут проживати.

Люда заплакала в розпачі, і пішла збирати речі. Вона не розуміла, чому свекор зненавидів її з першого погляду, чому Діма, пограв з нею як з цуциком, і викинув на вулицю. Ну і що, що вона з села? Адже у неї теж є душа і почуття …

Пройшло вісім років. У літнього чоловіка дуже погіршилося здоров’я, тому син його здав в будинок для літніх людей.

Пошепки

Старий змирився зі своєю долею, розуміючи, що іншого виходу немає. Він так і не виховав в сині хорошу людину.

– Петре, до тебе гості приїхали, – сказав сусід по кімнаті.

– Хто? Діма? – хоча старий знав, що цього не може бути. Сину було байдуже на життя батька…

– Не знаю. Мені просто сказали, щоб я покликав тебе. Іди й сам глянь. – посміхнувся сусід.

Чоловік встав з ліжка, взяв палицю та й помаленьку ішов в коридор. Здалеку виднівся силует жінки. Він одразу зрозумів хто це, хоча пройшло вже так багато років.

– Вітаю, Людмило! – промовив чоловік й опустив голову. напевне, відчував провину перед дівчиною.

– Петре Олексійовичу?! Ви так змінилися … Хворієте?

– Є трохи …Ти як тут? Звідки дізналася, де я?

– Дмитро розповів. Я хотіла, щоб він став спілкуватися з сином, але його не переконаєш. Тому вирішила привезти його до дідуся. Він дуже хотів з вами познайомитися. Дитині не вистачає спілкування з рідними. Але я бачу, що даремно це все придумала.

– Зажди! – попросив старий. – Який він уже, Івась? У мене є його фото, де йому всього лиш 3 рочки.

– Я його привезла з собою. Він тут, біля входу. Покликати?

– Звичайно, дочко, клич! – зрадів Петро Олексійович.

У старого земля пішла з-під ніг, коли зайшов хлопчик. Це була справжня копія Дмитра. Святослав невпевнено підійшов до діда, якого ніколи не бачив.

– Синку! Який же ти вже великий …, – розплакався старий, обіймаючи онука.

Усі втрьох довго розмовляли. Люда розповідала про своє важке життя, а старий жалівся на сина.

– Прости, Людмило! Я дуже винен перед тобою. Я лише нещодавно зрозумів, що людей потрібно цінувати не за освіченість, а за щирість та доброту.

– Петре Олексійовичу! У нас до вас пропозиція, – щиро посміхнулася Люда. – Поїхали до нас! Ви самотні, моїх батьків вже немає декілька років й проживаю тому сама з сином … А так хочеться, щоб поруч була рідна людина.

Старий, звичайно, не відмовився від такої пропозиції.

Тільки тепер, на старості літ, чоловік збагнув, скільки помилок наробив. Але найбільшою, напевне, було неправильне виховання сина. Жаль, що зараз уже не повернеш час назад і не зміниш нічого. Інакше Петро Олексійович точно не допустив би того, що трапилося. Втім, ніколи не пізно почати все із самого початку, чи не так?

А як відбувалося ваше знайомство зі сватами?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector