Мої батьки були дуже старомодні. Вони – люди з села. Мама – донька священника. Тож не дивно, що мали дуже застарілі погляди на життя.
– Шлюб – це святе. Раз і на все життя. Розлучатися – великий гріх! – завжди казала моя мати.
Так мене й виховували. Покірною, аби слухала чоловіка. А ще поспішали чимшвидше видати заміж. Аби не дай Боже не стала самостійною. Так і сталося, всього в 18 років я стала дружиною Олега. Він давно заглядав на мене, хоча й був старшим на сім років. Батьки довго не думали, хлопець з гарної сім’ї, роботу має – весіллю бути.
– Мамо, а як же кохання? Хіба ж не гріх за нелюба йти!
– Слухай батька, з часом полюбиш чоловіка.
Після одруження я дуже старалась бути гарною дружиною. Слухала чоловіка, прислуговувала йому, навчилася готувати улюблені страви. Та вдячності ніякої не було, усе це він сприймав за належне. Я не вірила, що саме таким тепер і буде моє життя, та покірно терпіла.
Згодом завагітніла. Народила чудову донечку Наталку. Саме вона стала сенсом мого життя і врятувала мене тоді, коли я вже була в розпачі. Роки минали, я виховувала дитину. Потім серйозно захопилась випічкою десертів, і навіть робила торти на замовлення. Олег придбав вантажного буса і займався перевезеннями. Заробляв не дуже багато, але нам вистачало.
Та з віком чоловік ставав деспотичнішим. Щодня влаштовував скандали. Здавалося, він шукає привіт посваритися. Ще й постійно принижував мене через зайву вагу і неналежний вигляд.
– Ти ще молода, а на вигляд наче стара баба! Жінка Має подобатися чоловікові.
Я шукала підтримки в батьків, а натомість отримувала осуд.
– Слухай чоловіка, мабуть, і справді треба більше старатися.
Неодноразово я думала розлучитися, але зупиняло те, що я не маю до кого піти. Батьки мене не приймуть, а через постійну зайнятість вдома я так і не завела подруг.
Після початку війни мій чоловік зробив волонтерські документи, аби мати можливість виїхати за кордон. Він трохи возив гуманітарну допомогу, але більше товар, передачі. Я вже мовчу про те, що частину європейських продуктів з гуманітарки оті волонтери просто крали. Та я в те не лізла.
І ось під час одного рейсу мій чоловік вчасно не повернувся. Приїхав із запізненням на тиждень. Зайшов у квартиру і з сумним виглядом повідомив новину:
– Вибач, я покохав іншу. Вона в Польщі. Хочу залишитися з нею.
Інша жінка почала б плакати, кричати. А я так зраділа, що аж соромно стало. Кортіло обійняти його і допомогти зібратися. Та я лише сказала:
– Перш ніж поїдеш – нам треба офіційно оформити розлучення.
Після цього чоловік пішов. Словами не передати полегшення, яке я відчувала. Знайшла у шафі шампанське, яке мені колись подарували й відкрила його. Коли донька повернулася додому – не могла нічого зрозуміти. Вперше у своєму житті вона бачила, що мама щаслива. Єдине, за що переймаюся, щоб Олег не передумав.
А ви як гадаєте, розлучення – то гріх? Жінка має все терпіти?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!