Прожила з чоловіком в гарному міцному шлюбі, виховали двох дітей, у кожного вже власне життя. Однак 7 років тому наше життя змінилося, сталося так, що все поділилося на «до» і «після».
Син закінчив університет, влаштувався на престижну роботу. Ми приберегли йому певну суму на перший внесок для квартири, але він поки що не хоче брати кредит, тому орендує квартиру зі своїм другом. Щовихідних нас навідує, спілкуємося ми тісно, але от з донькою ситуація зовсім інша.
Старша дочка розлучилася з першим чоловіком і вийшла заміж за коханця, з ним і сина народила.
Мій чоловік цього зрозуміти і прийняти не зміг. Дуже любив першого зятя, а повагу до доньки втратив. Так їхні відносини практично зійшли нанівець. Для нього це ганьба і страшний бруд. Нового зятя він не визнав і навіть на поріг не пустив. З онуком так само. Він його ще в очі і не бачив, лише я фото показувала. Не визнає рідну доньку і все, що з нею пов’язане.Сидіти з онуком і няньчити його я їжджу до них. Люблю всіх і намагаюся налагодити мир у родині, але ніяк.
Дочка страшно переживає, плаче. Намагалася з батьком порозумітися, але він відмовився розуміти і слухати. Зрада, зрада і крапка. От син приводить до нас свою дівчину, планують одружуватися, так чоловік радіє за них.
Причина, я думаю, не тільки в принципах і моральних якостях. По-перше, чоловіка разом з його сестрою кинула рідна мати, і він один тягнув на собі сім’ю з ранніх років (маленьку сестру і хвору бабусю). Жили вони, як могли. Потім був перший невдалий шлюб, дружина зрадила з начальником і вони розлучилися. Чоловік навіть на її похорон не поїхав через багато років. Для чоловіка це все травми, що йдуть з минулого. Вони з дочкою спілкуються, але чоловік поводиться стримано, холодно і відсторонено. Для дочки це все дуже важко і боляче, але змінити нічого не виходить.
По правді сказати, я таких же поглядів, що і мій чоловік. Мені й самій новий зять не дуже подобається, а в порівнянні з колишнім – тим більше. Але дочка і внук – це наші діти, і я змирилася з її вибором і вчинком. Але чоловік цього не приймає категорично. Так ось і живемо.
Мала плани відсвяткувати ювілей у сімейному колі. Хотіла всіх зібрати. Відповідно, доньку із чоловіком. Але не вийде. Мені не потрібно скандали на дні народженні. Чоловік одразу заявив, що або сам з дому піде, або зятя на поріг не пустить. Уже не знаю, що й робити. Бог з ним, із тим зятем. Думаю, як доню з батьком примирити, бо ж негоже вік прожити і ось так з рідною людиною розсваритися. Хто ж знає, як там далі життя складеться.
Як помирити батька з донею?
Чи виправдана образа тата на доньку?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!