Мій чоловік вже два роки на війні. Я його дуже люблю і щодня чекаю дзвінка. Але життя триває і сидіти вдома я не можу. Тож час від часу зустрічаюсь з подругами. Інакше моя психіка просто не витримає цього постійного напруження.
Андрій казав, що приїде на свята. Я чекала його за два дні. А до цього запланувала піти з подругами в кіно та на суші. З дівчатами я засиділася, нас запросили в гості до друзів. Словом, повернулась додому я о пів на другу ночі. Заходжу і розумію, що у квартирі хтось є. Налякалась не на жарт. А тоді бачу на столі вино, келихи квіти, наче хтось готував романтичну вечерю. А на дивані спить мій чоловік.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
– Ой, ти ж мав за два дні приїхати?
– Тепер я бачу, як ти тут на мене чекаєш.
– Та я з подругами зустрілась лиш.
– Еге ж в мініспідниці. Ти розумієш, що я там в болоті з мишами сплю? Як совість дозволяє вештатися деінде?
– То маю лежати й плакати? Цього ти хочеш?
– Знаєш, я щойно збагнув, що ти мені не пара. Завтра подамо на розлучення.
Страшенно він образився. А я ще довго намагалась пояснити, що нічого поганого не зробила. Невже так важко збагнути, що світ не зупинився через війну?
От розсудіть, невже я так погано вчинила? Як мені помиритись з чоловіком?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!