Якось я поверталася з роботи й зайшла в пекарню по булочки. Купила собі та чоловіку Олегу, але вони мені так апетитно пахли, що не втрималась і з’їла обидві до того як повернулася. Потім сильно про це пожаліла. Перед сном мені стало погано, не даром крем здавався не свіжим.
Я не могла заснути. Встала і пішла пити воду, щоб почистити організм, а потім ще довго обіймалася з туалетом. Але ставало тільки гірше. Чоловік порадив полежати в теплій ванній, ніби це має допомогти. Він на будь-яку ситуацію має пораду. Ох і любов у нас, просто обожнюю його! Набрала ванну, але стало ще гірше, сил зовсім не було, стан нестерпний.
Кличу його, бо відчуття, ніби втрачаю свідомість:
– Викликай швидку, а то зараз помру! Мені дуже зле… – ледве промовила я.
– Не кажи такого! Куди я без тебе!
Потім я почула звуки сирени й зрозуміла, що швидка таки встигла мене забрати.
– В операційну її! – закричали лікарі.
Я побачила перед собою білу лампу і як анестезіолог надягнув на обличчя маску, а потім промовив:
– Ми втрачаємо її, пульс падає!
– Без паніки! Будемо реанімувати!
І мене неначе поглинула темрява. Я подумала, що наближаюсь до пекла і дуже перелякалась. Мені хотілося кричати, але раптом я відчула легкість і невагомість. Мене це трохи заспокоїло. Потім я побачила світло, що повільно наближалося до мене, примружитися і відчула тепло по всьому тілу. Дихання вирівнялось і я впізнала образ жінки:
– Тітка Леся? – закричала я.
– Так, дитино! Це я! Не бійся! – усміхнено промовила покійна. – Твій час ще не настав! Повертайся!
– Назад? Але як? – я тим часом витирала сльози.
– Звісно назад! Це твій дядько Дмитро скоро до мене приєднається! Ми нарешті навічно будемо разом! Я так сумувала за ним! Іди! Вам з Олегом ще дітей народжувати!
І раптом я відчула різкий біль, скрутилася й отямилася на операційному столі. Наді мною схилилися лікарі:
– Ти нас налякала!
– Чим? Отруєнням?
– Якби ж! У тебе апендицит лопнув, ще б трохи і не врятували! Клінічну смерть перенесла!
– А де мій чоловік?
– Чекає в коридорі!
Шкода, що його не було поруч, я хотіла одразу розказати йому свою новину. І все розповіла згодом. Про те, що бачила тітку і що вона говорила про дітей, але він не повірив, думав я тоді марила.
А через тиждень від інсульту помер дядько Дмитро. І тієї ночі мені приснилося, як вони з тіткою обіймалися у саду. То це була правда чи просто збіг?
Що ви про це думаєте?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!