Чоловік обрав свою маму, а не мене. Ще й привід такий безглуздий вигадав, аби позбутись рідної дружини.
Коли ми з Іваном одружились, його батьки купили нам квартиру та допомогли з ремонтом. Свекруха часто до нас заходила, як вона казала «допомогти, щоб важко невістці не було». Я про це не просила і такі її візити мене сильно дратували.
Іван поговорив з мамою і вона майже не приходила.
Коли в нас з’явились діти, Світлана Олексіївна приходила, щоб побути з онуками, поки я відпочину. Це мене тішило, але я не вважаю, до їй чимось зобов’язана.
Іван вирішив мені купити машину – його батьки знов допомогли.
За кілька років свекор помер, а свекруха сильно подалась, її підвело здоров’я.
І тут мій Іван надумав свою маму перевести до нас у квартиру. В мене аж очі на лоб полізли.
– Як ти міг це сам вирішити і не порадитись зі мною?
– Бо це моя мама, я її не кину саму у такому стані.
– То я тепер мушу за нею доглядати? Немає мені більше чим зайнятись.
Іван мене не послухав, а привіз свою маму.
– Я її сам доглядатиму, якщо тобі важко – сказав мені чоловік. Хоч ти і без роботи сидиш вдома, готуєш в прибираєш не часто.
Так і було. Він зі своєю мамусею проводив дуже багато часу. Водив по лікарях. Витратив на неї купу грошей. Одного дня, я поставила його перед вибором.
– Або тут лишаюсь я, або твоя мама – кажу Івану. – Мені важко витримувати присутність чужої людини, яка ще й погано пахне.
– Вона в твоїх очах не заслужила і краплі поваги й вдячності за все, що зробила?
– Я хочу жити, як мені добре, а не на догоду комусь.
– Твої батьки і копійки нам не дали, а мої – все для нас зробили і ти смієш ще їх ображати?
Тоді Іван вискочив з кімнати й зібрав мої речі. Виштовхав з квартири і каже:
– Йди і зароби сама на себе і власне житло. Ти ж не знаєш, що таке працювати.
Ми вже розлучені. Діти стали на бік батька, а я залишилась сама. Не розумію, як Іван міг так вчинити?
От скажіть, що я зробила не так?
Вибачте. Даних поки немає.