Чоловік одразу погодився нам допомогти, коли ми раптово постукали у двері його дому. Він швидко зібрався і ми разом помчали в обласну лікарню. Дорогою я чула його молитви. У палаті було тихо. Усі завмерли в очікуванні. Ніхто не хотів вірити, що це кінець і шансів немає.
Остап познайомився з Мирославою ще в університеті. Одразу після отримання дипломів молоді побралися. Вони оселилися на власній квартирі. Дружина займалася домашніми справами, а чоловік влаштувався на роботу. Справи йшли добре.
Подружжя не поспішало з дітьми, адже хотілося міцно стати на ноги і пожити у власне задоволення. Згодом у них народився син. Усі члени родини раділи появі Назарчика.
Здавалося, що їхня сім’я була зразковою. Між чоловіком та дружиною ніколи не виникало суперечок. Їм завжди виходило знайти спільне рішення й порозумітися в будь-якій ситуації. Батьки разом брали участь у вихованні дитини. Вони прививали йому усі найкращі якості.
Діагноз лікарів став для сім’ї справжнім вироком. Не вірилося, що це відбувається з ними насправді. Виявилося, що Назарчик важко хворий.
– Боже, за що ти так з нами? Чим так завинив наш синочок?
Мирослава не знаходила собі місця. Її ідеальний світ рухнув. Вона почала багато плакати й запитувати себе, чому все так сталося.
Однак рідні підтримали подружжя і вони вирішили, що не потрібно впадати у відчай. Матір з батьком зробили все можливе, аби вилікувати сина. Вони не шкодували грошей і зверталися до різних професіоналів. Проте все було даремно. Лікарі рекомендували готуватися до найгіршого.
У Мирослави зник апетит і з’явилося безсоння. Вона нагадувала примару. Остап теж опустив руки. Він не міг знайти в собі сили, аби заспокоїти свою дружину.
Раптом матір згадала, що у сусідньому селі жив монах. Подейкували, що його молитви здатні творити дива. Жінка вирішила, що повинна навідатися до нього в гості й попросити про допомогу.
Мирослава з Остапом не гаяли часу, а одразу вирушили в дорогу. Чоловік вислухав їх і погодився поїхати разом з ними в лікарню до Назарчика. Йому стало шкода хлопчика та його батьків, адже було помітно, які вони добрі й щирі люди.
У палаті зібралися всі рідні. Вони готові були прощатися із бідолашним Назарчиком, який лежав із блідим обличчям та скляним поглядом. Коли туди зайшов монах, він з порогу мовив:
– Нам потрібно разом вклякнути й прочитати молитви.
Усі покірно стали на коліна. Відчувалася напруга в приміщенні, адже всі розуміли, що це остання надія. Через декілька хвилин монах підвівся і сказав:
– Я зробив все, що від мене залежало. Сподіваюся, що нам вийшло достукатися до Господа.
Чоловік пішов геть, а батьки залишилися з сином.
Неймовірно, але Назар пішов на поправку. Лікарі дивувалися, як таке може бути. Мирослава з Остапом світилися від щастя. Реабілітація тривала цілий рік, але зрештою Назар повністю одужав. Батьки не переставали дякувати Богу за те, що він повернув їм сина.
На своє 18-річчя хлопець вирішив не влаштовувати вечірок, а податися в гості до монаха, який врятував його.
Чоловік жив сам у невеликому будиночку на околиці села. Він вийшов назустріч Назарові, адже одразу зрозумів, хто це. Хлопець обійняв монаха й зі сльозами на очах промовив:
– Дякую, що дали мені шанс на життя.
А ви вірите в силу молитви? Чи траплялися у вашому житті схожі ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!