З певних причин мій чоловік Петро вже 5 років працює за кордоном. Ми взяли квартиру в кредит, оскільки жити з батьками не хотіли, відповідно потім з’явились фінансові проблеми. Тому вирішили, що комусь треба їхати на заробітки. Домовились, що як тільки сплачуємо кредит, то Петро повернеться додому. Однак тепер розумію, що скоро цього не станеться. Адже після того, як погасили кредит, появився ряд інших потреб: ремонт, машина, одяг дітям і т.д.
Зі свекрухою у мене стосунки не склались. Вона вважає мене ворогом народу, мовляв, я її сина у неї забрала, занапастила. Петро до одруження зі мною допомагав своїй мамі та сестрі як фінансово, так фізично. Свекруха живе в селі, а там чоловічі руки дуже потрібні. Однак тепер він має власну сім’ю, якій повинен допомагати, підтримувати та забезпечувати й постійно бути біля мами не може. Від коли мій чоловік за кордоном, свекруха наче сказилась.
Якось телефонує мені Петро і повідомляє, що його маму забрали до лікарні. Я швидко зібралась, дітей залишила сусідці та поїхала туди, оскільки я єдина, хто живе найближче. Її донька вийшла заміж і тепер живе у столиці.
Якщо коротко, то десь майже місяць часу я щодня по два рази їздила навідувати свекруху, готувала їй їсти й виконувала усілякі її забаганки. Ганна Василівна навіть до мене жодного кривого слова не сказала, була такою лагідною, що я подумала, може змінилась людина. Однак потім виявилось, що ні.
Одного дня сиджу я навпроти Ганни Василівни, годую її з ложечки, як раптом, заходить до палати її донька Оля і тут почався цирк.
– Ну нарешті доню ти приїхала! Я тут геть пропадаю! Жодна рідна людина не приходить. Ти привезла мені щось смачненького?
– Так, мамо, маю те, що ти любиш! — борщик свіженький домашній.
– Ану давай скуштую.. Ммм, я давно нічого такого смачного не їла!
Сказати, що була шокована це нічого не сказати! Нічого, що я вже місяць купую продукти, готую цілими днями для неї їжу, щоб було свіже і різноманітне, а вона каже, що голодна? Поводили вони себе так, ніби мене там з ними немає. Нахабство аж зашкалювало!!
Тоді я пішла додому і пообіцяла собі більше не провідувати свекруху. Нехай зовиця бігає тепер біля неї! Однак через тиждень дзвонить мені чоловік:
– Як ти могла? Мені телефонує мама в сльозах і каже, що ти вже тиждень до неї не приходиш. Вона там з голоду має померти чи що? — кричав до мене Петро.
Потім я намагалась спокійно пояснити йому як так сталося і що відчуваю. Петро мене почув та зрозумів, але попросив закрити очі на примхи мами та навідувати її поки вона не одужає. Я все розумію, що це його мама, що він має обов’язок піклуватися про неї, але якщо чесно, у мене немає жодного бажання знову їй догоджати та годувати після такого… І що мені робити? Чи поїхали б ви на моєму місці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!