З Сергієм я познайомилася ще на 1 курсі університету. Довго зустрічалися, через 5 років вже зіграли весілля. Однак, не мали стабільного заробітку й даху над головою. Чоловік тоді працював кур’єром, брав додаткові нічні зміни, а я писала курсові та дипломи у студентів на замовлення. Тому мама Сергія, пані Ярослава, запропонувала переїхати до неї на квартиру.
Знаєте, я дуже пожаліла, що взагалі переступила поріг того будинку. З ранку до ночі слухала докори свекрухи. То їй не подобалося, як я посуд розклала на столі, нарізала овочі на салат чи просто голосно гупала ногами.
– Вона весь час сидить вдома. Коли роботу знайде? Чому тільки ти повинен родину забезпечувати, – почула я одного вечора, як пані Ярослава намовляє чоловіка проти мене. Вона відмовлялася примати той факт, що вдома можна такою працювати. Треба обов’язково виходити в офіс на роботу і крапка.
Тої неділі у Сергія був вихідний день та ми вирішили виспатися до обіду, а потім піти в кафе. Однак, о 9 годині ранку нас розбудила мама:
– Ви чому ще в ліжку? Ану прокидайтеся, соні!
– Мамо, ну неділя, вихідний, дай поспати, – пробурмотів Сергій та натяг ковдру на голову.
– Хіба це так можна? Я, стара та немічна жінка, повинна в хаті прибирати, поки ви до обіду будете байдики бити? Ану негайно піднялися, я кому сказала! – почала командувати свекруха. Ще й зірвала з ліжка постіль та подушки, що ми ледь не впали. Ось вам і “немічна” старенька.
Тоді ж у голові промайнула думка – “треба тікати”. Наступного дня вже сиділи у рієлтора та переглядали невеликі квартири. Звісно, що ціни дуже кусалися, але я готова їсти дешеві макарони та віддавати всі гроші на ремонт – лиш би не бачити більше пані Ярославу.
Так, нам було не легко. Я працювала прибиральницею та репетитором, могла не бачити Сергія – пропадав на доставках. Але ми зуміли назбирати на перший внесок нашого родинного гніздечка. Зізнаюся, я аж з полегшенням видихнула, коли ми підписали всі папери. Тепер жодна пані Ярослава мені не страшна.
Якось до мене зателефонував забудівник, з яким я мала погодити планування:
– Вибачте, але тут по документах Грінко Ярослава Віталіївна власниця. Я можу тільки з нею далі вести перемовини щодо квартири.
Я була в шоці, аж дар мови зник. Виявляється, що Сергій потайки від мене переоформив квартиру на свекруху. А зі мною навіть не порадився!
– Мама дала мені тоді половину суми, але за умовою, що вона буде власницею, – виправдовувався чоловік.
Ми тоді дуже посварилися. Наступного дня на роботі так було погано, що я втратила свідомість. Навіть через нерви у мене затримка була…А потім хутчіше побігла до аптеки по тест. Виявилися, що я вагітна. Знаєте, я подумала, що народження малюка зможе налагодити ситуацію зі свекрухою, вона поміняє свою поведінку.
Ага, дарма так думала, наївна вівця. Після народження Ігорка пані Ярослава ледь не щодня приходила до нас у гості без запрошення. І ось як виглядала її допомога:
– Ти не так малюка тримаєш. Чому ти годуєш його саме такою сумішшю? Немовля треба у марганцівці купати! Не таким голосом колискову співаєш!
А якщо я намагалася їй перечити, то завжди чула одну фразу “ти тут ніхто у цій квартирі”.
Словом, через місяць мої нерви закінчилися і я більше не мала сил терпіти такий цирк. Зібрала свої та сина речі й викликала таксі.
– Або вона сюди більше не приходить або ми розлучаємося. Не хвилюйся, дитину ти можеш бачити, коли заманеться. Але ноги моєї тут не буде, – поставила Сергія перед фактом.
Я переїхала жити до своїх батьків. На щастя, моя мама була адекватною людиною та все прекрасно розуміла. Вона допомагала мені з сином, часто гуляла з ним, щоб я могла відпочити чи попрацювати. Так минуло два тижні.
А потім у двері постукав Сергій. Він був з рюкзаком на плечах.
– Ми будемо жити разом. Але не на тій квартирі, – сказав тремтячим, але впевненим голосом. Здавалося, що він плакав.
Виявилося, що пані Ярослава категорично проти того, щоб переписувати житло на сина, ну а про себе мовчу. Тому Сергій просто віддав їй ключі та пішов геть. Знаєте, а мені тоді так шкода його стало. Адже рідна мама обрала не сина та онука, а квартиру, у якій ще навіть підлоги нема. Ось як трапилося – квадратні метри дорожні за родину. Добре, що хоча б у чоловіка є розум та совість.
Звісно, що я не могла прогнати Сергія геть. Тому ми зараз живемо у моєї мами на квартирі та помалу відкладаємо на власну. А свекруха нас навіть бачити не хоче. Ще й почала інших родичів намовляти та пліткує, що я дитину від іншого нагуляла.
І ось здається, що доросла та адекватна жінка, вже 60 років має. Але такі дурниці виплітає язиком, що мені за неї соромно. Ну хоча б мала часточку совісті про онука нічого поганого не казати.
А ви б спробували налагодити стосунки з такою горе-родичкою? Чому? Хто не правий у цій ситуації?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!