Мені 27, зараз у декреті, виховую донечку Златку. Нашу родину забезпечує чоловік Мирон. Грошей вистачає, але на широку ногу не розганяємося. Наприклад, я перестала робити манікюр та нарощення вій. Замість фарбування у перукарні купую дешеву фарбу для волосся та сама фарбуюся. З подругами зустрічаюся вкрай рідко, навіть якщо йдемо в кафе – замовляю найдешевші страви.
І от декілька днів тому у нас була річниця весілля. Я не очікувала від Мирона якогось розкішного подарунка. Ну максимум букет і все. Адже він жалівся, що на роботі знову не виконали план і зарплату затримують.
Але він підготував дуже гарний сюрприз. Замовив готель у Буковелі на 3 дні, ми ще пішли у спа, на масажі. Їли включно у тих розкішних ресторанах. Загалом, я порахувала, що таке задоволення вийшло нам більше, ніж 10 тисяч гривень.
Всю дорогу додому я випитувала у чоловіка, звідки ж він взяв на такі розваги гроші. Мирон до останнього не хотів зізнаватися.
– Премію дали? Аванс? Звідки гроші?
– Позичив.
– У кого?
– У колеги по роботі.
– І все.
– Ні. Ще у твоєї мами.
Мене це трохи так здивувало. Хоча моя мама і заробляє нормально, але це не вчинок справжнього чоловіка.
З першої получки Мирон віддав гроші колезі по роботі. Але от моїй мамі він не поспішав нічого відносити:
– Ну твоя мама нам ці гроші взагалі-то подарувала на річницю.
– Ти звідки знаєш? Вона таке сказала?
– Ні. Ну просто вона ж знала, що у нас свято.
– Послухай, гроші чи позичив. І їх треба віддати, а не вигадувати зараз дурні відмовки.
– А твоїй мамі так шкода? Ти ж її донька, сидиш в декреті? Чого вона не хоче нам допомагати?
Мирон тоді доказував мені, що родичі повинні давати гроші молодій родині, тобто нам. І в приклад ставив свою маму, Галину Петрівну.
Жінка вже років з 10 чи навіть більше працює в Італії на заробітках. І щомісяця надсилає Миронові якісь гроші. Але, по-перше, вона там отримує чималу зарплату. В порівнянні з нею, ми тут просто злидні. По-друге, чоловік сам каже, коли і скільки нам треба. Чесно, мені було б соромно у 30 років просити маму навіть 50 гривень дати. Це просто от показує, що ти безвідповідальна людина.
Тоді вже Мирон почав дорікати, що я погана жінка, сиджу вдома і нічого не роблю. І що він, такий бідний та нещасний, повинен мене забезпечувати. Таке враження, наче от я дійсно вдома байдикую.
Ми дуже посварилися, я зібрала речі, взяла дитину та поїхала на таксі до мами. Мало того, Мирон ще й наступного ранку зателефонував з докорами, що я навіть його гроші на таксі взяла. Для нього це був ще один доказ того, що я дуже і дуже і дуже погана людина.
Поки що я живу в мами. Мирон не поспішає з вибаченнями. Наче я йому послугу зробила, коли поїхала геть.
Я не знаю, що мені далі робити. Через гроші сваритися не хочу, але життя з таким скупердяєм також не витримаю.
Що Ви можете порадити нашій юній читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!