Я з чоловіком прожили у шлюбі 20 років. У нас троє прекрасних дітей, яких дуже любимо. Це один синочок та двоє донечок, ними ми дуже пишаємось, вони наша гордість. Для усіх ми були зразковою сім’єю, однак насправді не було чим захоплюватись. Іван не працював, хіба інколи таксував, коли йому хотілося. Але зазвичай він протирав штани біля телевізора чи комп’ютера, граючи в ігри.
Про допомогу мені я взагалі мовчу. Боюсь, мабуть, чоловік навіть порохотягом не вмів користуватись. А нещодавно в наших стосунках відбувся остаточний крах. Іван повідомив, що йде до іншої жінки. Знайшов собі якусь молоденьку та дурненьку, мені її лише шкода.
Доньки мене довго заспокоювали, казали, що такі зміни мені підуть тільки на користь. Однак спочатку мені здавалось, що це кінець і тепер буду стара самотня жінка. Я вирішила, що нових стосунків не хочу, а приділю увагу собі, адже зробила висновок, що у відносинах треба бути трохи егоїсткою. Найперше думати треба про себе, піклуватися та доглядати за собою, бо ніхто інший цього не зробить. От працювала, прибирала, годувала Івана, а він взяв та зрадив мене. Я не жаліла себе, відповідно чоловік думав, що мені цього не потрібно. Своїми діями я показала, як потрібно до мене відноситись.
Добре, що до мене дійшло це хоча б зараз. Тепер маю час аби все виправити та пожити трохи для себе. Якось питає мене донька:
– Мамо, може ти з кимось познайомишся?
– Ні, доню, я хочу трохи насолодитися свободою і відчути себе жінкою, а не домогосподаркою — відповіла я.
– Ну але ж не всі чоловіки однакові! — далі говорила вона.
– Я не знаю, але яка вже різниця? Мені вже треба вдома сидіти та шкарпетки в’язати, а не кавалерів шукати.
Справді, нема сенсу мені когось шукати, адже діти вже дорослі, а мені старій вже нічого. А як вважаєте ви? Чи всі чоловіки однакові?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!