Чоловік сказав, що дітей ми народимо тільки через 5 років. Тож вирішувати це питання я пішла з коханцем

Початок історії

Я дізналася про вагітність.  

Це було неочікувано. Так, дітей я хотіла і не раз казала про це чоловікові. Але не думала, що все трапиться так швидко.

Першим про все розповіла чоловікові. Його ця новина здивувала не менше. Одначе, на відміну від мене, він одразу запропонував позбутися малюка. Доволі очікувано, зважаючи на те, що батьком ставати він не хотів. 

Я відмовилася. Тож почалися погрози. Мовляв, або він, або дитина. 

Я одразу ж побігла до коханця. Він почав мене заспокоювати. Просив не гарячкувати і не руйнувати життя дитини. Далі було цілком логічне запитання: чия це дитина. Я дуже злякалася, що він, як і чоловік, злякається відповідальності, тому сказала, що маля від законного чоловіка.  Словом, свій вибір я зробила, тому обранець від мене переїхав. Сказав, що дає мені ще кілька тижнів на роздуми. Або ж кине мене назавжди.  

Коханець знову прийшов на допомогу. Сказав, що виховаємо дитину удвох. Але я повинна подати на розлучення. Так я зрозуміла, що опинилася у пастці. Розлучення я не хотіла. Я любила свого чоловіка. Коханець мені потрібен був тільки для розради та вагітності. З іншого боку, мені довелося б обірвати життя малюка, обравши шлюб.

У такому випадку коханий знову годуватиме мене обіцянками і я навряд чи колись стану мамою. А вік уже підтискає. 

Вибір не з легких.

Я довго думала і просто перестала спілкуватися з чоловіком. Дуже важкий період почався. Багато мені допомагав коханець. Він буквально витяг мене з того жахливого стану. Але я розуміла, що нічого до нього не відчуваю. Усе ж таки люблю свого чоловіка. 

Знаю, що ви зараз запитаєте, що за маячня і як таке можливо? Сама ж зрадила за спиною. Яке кохання? А  скажу, що всі люди помиляються. А історію про те, як Ісус просив кинути в нього каменем того, хто не має гріха, ви й самі знаєте.

Тож з коханцем стосунки зійшли нанівець. Точніше він робив для мене багато, а я нічого не давала йому навзаєм. У таких відносин майбутнього немає. Одна людина втомлюється догоджати, а інша просто живе за звичкою, що її люблять.

Совість мене мучила. Але я нічого з цим вдіяти не могла. І ось я наважилася розповісти коханцеві, що дитина його. Але було пізно. Виявилося, він уже знайшов іншу та й чужа дитина йому не потрібна. Тож він гадав, що я це все вигадала, аби прив’язати його до себе. І пішов. Я залишилася сама з ненародженою дитиною, яка вже навіть мені потрібною не була. 

А через місяць я отримала повідомлення від коханця. Він казав, що нудьгує. І хотів би приїхати до мене. Не відновити стосунки чи признати дитину. А просто приїхати. Більше бути посміховиськом я не хотіла. Тому відмовила йому.

Зранку і до ночі я вмивалася сльозами. Щоб прийти до тями, мені знадобилося кілька місяців. Далі я вирішила, щ повинна дбати про дитину, якщо вже наважилася дати їй шанс на життя.

І тут з’явився чоловік. Просив вибачення. Сказав, що любить і навіть готовий прийняти малюка. А те, що було досі – просто шоковий стан. Така вже в нього реакція на неочікувані новини.

Я була виснажена. Мені потрібна була допомога, тож я його пробачила. Так і тримала в таємниці, хто ж був справжнім батьком малюка.

Потім я зрозуміла, що все ж таки досі кохаю чоловіка. Я за ним дуже скучила. Тільки совість зараз спокою не дає.

Я знову не в найкращому стані. Не можу ні їсти, ні спати. Спробувала натякнути, що дитина не його, але злякалася.

Боюся, що через мої вічні стреси щось трапиться з малям. Заспокійливі пити не можна. А сама припинити думати про те, що зараз зі мною відбувається, не можу. 

Зараз задумуюся над тим, що синочок у мене буде світленьким, тоді як чоловік – темноволосий. Боюся чергових скандалів чи навіть розлучення. Я у безвиході

Допоможіть порадою, якщо можете. Буду дуже вдячна. 

Чи варто розповідати чоловікові правду?

Що ви робили б на місці жінки?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna
Adblock
detector