Ми з Павлом з одного села. Зналися ще з дитинства, тому одружилися досить рано. Мені тоді тільки 19 виповнилося, а йому 21. Після весілля я пішла у невістки – тобто переїхала жити до його родини. Тим паче, у них хата була більша, нам віддали другий поверх.
У будинку жила свекруха, Людмила Василівна та старенька бабуся, Юстина Давидівна. Мали 3 корови та бичка, гуси, кури, качки, молоді кізоньки та ще кролики. Тому от я майже весь час проводила на городі та біля тваринок.
Бабуся ходить з ціпком, їй не можна нічого важкого підіймати. Але от свекруха, пані Людмила, мені перестала допомагати. Зранку прокинеться, заварить собі філіжанку кави та диктує список справ – там прополоти, там зібрати, тут піднести та перенести.
Я боялася їй перечити. Ну бо людина пустила мене у свою хату, а я тут буду скандалити. Трохи невиховано. І мама ще казала, аби я була слухняною та піддатливою невісткою. Бо тоді до мене добре будуть ставитися.
Але щодня я мала роботу. Навіть рубала дрова і тягала на тачці важкі каміння до паркану. Падала ввечері, наче мертва. Єдиний день, коли я могла відпочити від городу – то неділя, бо ми ходили до церкви. Але свекруха і тоді намагалася мені “насолити”, запрошувала гостей до хати. І хто мав їм каву готувати, страви до столу носити? Я!
Через хату жила моя однокласниця, Христина. І вона також пішла в невістки. Ввечері ми могли десь зібратися на філіжанку кави, поговорити. То я їй на свекруху пожаліюся, то вона про свої проблеми розповість. Ще її донечка на 2 місяці старша від моєї. Брали так коляски та гуляли селом, аби діти заснули.
Це дуже не подобалося чоловікові та свекрусі. Я ж чудово розумію, що то пані Людмила так підмовила Павла.
– Ти тільки вештається по селі, а біля хати багато роботи. Хто на городі бур’яни забере?
– Я не вешталася, а гуляла з дитиною. І пішла в магазин, бо хліба та підгузок не було.
– Ти подивися, вона ще й перечить мені! Ото пригріла гадюку на серці.
Павло забороняв мені бачитися з Христиною. То вже виходить, що я не маю права наві з подругами зустрітися!
Декілька днів тому моя мама зламала руку. І я старалася в хаті зробити швиденько всі справи, аби до неї побігти. Там допомагала готувати, носила корові та свиням їсти, робила закрутки на зиму. Бо то важко одною рукою огірки збирати чи сапку тримати.
І вчора затрималася у мами аж до 1 ночі. Швидко побігла по вулиці додому, дивлюся – а двері зачинені, хоча світло на кухні ввімкнене. Я хвилин 10 гупала у двері ногою, собаки сусідські почали гавкати навіть.
– О, дивися, приперлася дівка з гульок.
– Я йшла до мами, вона руку зла…
– Ну то чого до нас припхалася? Йди, звідки вилізла. Кролі негодовані, корова неподоїна
– Я не встигла, поспішала до мами. І якщо ви були вдома, чого самі до стайні не пішли.
Тоді вже Павло за руку завів мене до хати, аби сусіди чули наші сварки. Хоча все село і так пліткує про мене та свекруху.
– Ти хати геть не тримаєшся. У тебе вже нова родина, я твій чоловік.
– То ти хочеш, аби я від рідної матері відмовилася?
– Годі з мене. То ти з пугами гуляєш, то в мами до ночі сидиш. Ще раз ти підеш геть без попередження – я всі твої речі повикидаю через вікно.
Я не знаю, що мені далі робити. Павло буквально хоче мене тримати, як ту пташку в клітці. Не можу навіть до мами вийти та допомогти.
Як мені далі бути? Почуваюся рабинею, а не жінкою.
Що Ви можете порадити нашій юній читачці?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!