Зараз у нашій родині є деякі фінансові проблеми. Я ледь даю ради з третьою дитиною, Микола потрапив на роботі під скорочення. У нас є заощадження на “чорний день”, але ми вже звідти беремо гроші, аби заплатити за комуналку чи купити продукти.
Старшому синові нещодавно купила теплий пуховик на зиму, донечці взуття та шапочку. Деякі друзі чи сусіди приносять нам одяг за пару гривень або ж взагалі безкоштовно віддають. Влітку було легше, адже моя мама передавала нам з села молочку, свіжі овочі та фрукти, консервацію смачненьку. Якби не допомога рідних, то ми б точно загнулися.
Хоча є дві персони, які мені взагалі не хочуть допомагати – свекруха та зовиця. От можу вас запевнити, що мою маму (яка живе дуже далеко) діти бачили набагато частіше, ніж Валентину Василівну, як живе від нас через 6 зупинок.
Я не просила її про щось неможливе. Елементарно, аби забрала старшого зі школи та відвела на футбол чи просто посиділа з молодшим, поки я побіжу в поліклініку.
– Тю, в мене і так своїх справ повно. Тобі що, нема кого в няньки взяти?
– Мені буквально на годинку, на довше не затримаюся.
– Вікторіє, ну ти українську мову не розумієш? Я ж сказала, що не можу.
У свекрухи були дуже “важливі” справи. І так на пенсії, живе безтурботно. Зранку вийде на вулицю, сяде зі своїми подругами на лавочку та сидить аж до вечора. Поруч є дитячий майданчик, не треба нікуди далеко ходити.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Зовицю я взагалі чіпати не хочу. Вистачило, що вона раз мене дорікнула, мовляв “дітей для себе треба рожати, а не для мене, я не просила”. І це вона так відповіла на моє прохання. Я от не розумію, невже родичам так байдуже на онуків? То ж їх рідні кровинки.
Тому от моя мама часто їздила до нас у гості. Або ж відвозила їх діток на вихідні, аби всі свої справи поробити. Чоловіка і так постійно вдома нема, він часто працює до 9-10 години вечора. Повірте, у нього і так проблем вистачає, а тут ще я буду жалітися на його родичів.
Тиждень тому у свекрухи було свято, 55 років. Ми поставили їй у конверт 2 тисячі гривень, купили набір кухонних полотенець та ще великий вазон у вітальню з підставкою. І знову довелося брати гроші з заначки.
Діти собі бігали, дивилися телевізор, гралися. Ми досить добре посиділи, у гості ще прийшла зовиця та тітка Богдана з чоловіком та дітьми.
Ввечері я ще допомогла свекрусі помити посуд та прибрати зі столу. І от стою на кухні, збираю сміттєвий пакет і бачу силует Миколи та свекрухи. У пані Валі такі скляні, майже прозорі двері.
“Ось, тут ще 3 500. Якщо щось – дзвони”, – шепоче чоловік та дістає з гаманця гроші.
Я одразу кинула все сміття та вийшла:
– Що це таке?
– Гроші.
– Навіщо? Ми і так поставили вам 2 тисячі у конверт.
– І що? Мені мало. Тим паче, у мене свято, могли і більше дати.
– Ні, знаєте, у нас 3 дітей і нам ці гроші потрібніші. Наскільки я знаю, у вас є ще донька та зять. Хай вони вам хоч мільйон гривень подарують.
Свекруха дуже образилася, розвернулася та навіть не попрощалася.
І знаєте, що найгірше? Чоловік тоді став на бік матері, почав її захищати і дорікав, яка я жадібна жінка:
– Ти знаєш, що моя мама на пенсії. Їй не вистачає заощаджень.
– Шановний, ти за свою родину забув чи що? У тебе 3 дітей, нагадую. І жінка в декреті. Поки нам сусіди ношений одяг віддають, то ти вирішив мамі гроші подарувати?!
– Яка тобі різниця, ці гроші я заробив і я маю право ними розпоряджатися.
– Нехай ще твоя сестричка і її чоловік мамі допоможуть. Щось я взагалі не бачу від них жодної ініціативи.
І от тиждень ми з чоловіком не говоримо. Він на мене дуже образився та навіть не хоче спати в одному ліжку, переселився на диван у вітальні.
А я ледь не щоночі плачу в подушку. Ну як так можна?
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!