Ми з чоловіком педагоги, викладаємо в університеті. До речі, тут і познайомилися. Я вчилася на історика, а він на математика. Нас звели спільні друзі в гуртожитку. Разом ходили на дискотеки, готувалися до екзаменів, писали семінари та конспекти. Ну от справжнє, безтурботне студентство.
Після 4 курсу розписалися, переїхали жити на орендовану квартирку. Хоча ну не можна то назвати нормальним житлом. Одна нещасна кімната, старий, радянський ремонт, меблі на кухні трималися на доброму слові. Я боялася навіть до газової плити підходити, аби там все не зірвалося.
Однак, ми з Олексієм працювали. Я брала на репетиторство сусідських діток, а чоловік підпрацьовував вантажником на великому складі меблів. Загалом, ми крутилися, як могли. Через рік батьки позичили нам гроші, ми купили собі двокімнатну квартиру, зробили ремонт. Ну а потім я народила первістка Ромчика.
Але навіть під час декрету я займалася зі школярами, готувала їх до ЗНО. Мала двох-трьох учнів в день, ті гроші йшли нам на продукти, оплату комунальних.
Потім я знайшла роботу в університеті. Мене всі викладачі пам’ятали, знали, що я маю червоний диплом. Тому без проблем дали мені роботу, викладала історію України для першокурсників.
Однак, в Олексія справи були кепські. Він дуже посварився з директором та його звільнили геть з роботи без виплати зарплати. Тому я вирішила замовити слівце, аби взяли Олексія також до університету. На щастя, один викладач пішов на пенсію та для чоловіка звільнилося місце.
Нам було добре разом працювати. Адже ми бачилися в університеті, їхали на роботу і додому.
Але наша ідилія тривала не так довго. Через 3 місяці деякі викладачі доносили до мене якісь плітки. Типу Олексій залицяється до молодих студенток, його бачать у компанії юних першокурсниць.
– Це ж мої студенти. Підійшли після пар, аби я пояснив їм матеріал. Це дуже хороші дівчата, вони хочуть 5 отримати за екзамен, – виправдовувався чоловік.
Я сліпо вірила в ці побрехеньки. Ну я також спілкуюся з молодими хлопцями, обговорюємо з ними теми для семінарів та курсових.
Але одного вечора все змінилося. Тоді була пора літньої сесії, до мене вишикувалася ціла черга студентів. І останньою в аудиторію зайшла молода дівчина. Я ще помітила її невеликий, округлий животик:
– Прошу, ось білет.
– А я до вас не на екзамен.
– Ви переплутали аудиторію?
– Ні. Хочу поговорити, як жінка з жінкою. І не про екзамен.
Як виявилося, ту дівчину звати Ольга. Їй тільки-но 18 стукнуло. І вона вагітна від мого Олексія.
– Я люблю вашого чоловіка, а він мене. Просто Льоша не наважується вам сказати правду. Але це його малюк. Тому, будь ласка, відпустіть його до мене
Попросила дівчину вийти з кабінету. Як тільки вона закрила двері – я почала гірко плакати. Ну от як Олексі міг зі мною так вчинити? Стільки років разом, пройшли і вогонь, і воду… А тут таки ніж у спину.
Олексій того ж вечора зібрав всі речі та поїхав геть. Сказав, що не буде в суді претендувати на квартиру і що надсилатиме аліменти при нагоді. А я хотіла лиш одне – ніколи в житті не бачити цього зрадника.
Розлучення дуже негативно на мене повпливало. Я стала холодна і закрита. Навіть студенти давали мені образливі прізвиська. Часто кричала і зривалася на Романа, могла ляпаса навіть дати. Просто за те, що він не поприбирав іграшки.
Але потім заспокоїлася, старалася почати життя заново. Ну от хіба моя дитина та студенти винні, що чоловік виявився таким козлом?
І от минуло вже 3 роки. Я досі викладаю в університеті, маю декілька школярів на репетиторство. Загалом, все у мене добре, з сином подорожуємо, цього літа були закордоном, їхали в тур Європою.
Олексій рідко з’являвся у нашому житті. Знала, що нова коханка забороняла йому бачитися зі мною та сином. Добре, що хоча б аліменти вчасно платив. Але далі грошей діло не заходило. Навіть не згадаю, коли востаннє він бачився з сином або ж телефонував до нього.
Але минулого тижня він неочікувано приїхав до нас у гості. Привіз мені букет квітів, синові гарну машинку на пульті керуванні.
– І чого припхався?
– Скучив за вами.
– Ого, а твоя коханка в курсі, що ти зараз зі мною? Не буде тобі скандалити ввечері?
– Ми розійшлися. Вона мала, нерозумна. Постійно сиділа в телефоні, за дитиною та побутом я слідкував. А зараз зібрала всі речі, взяла дитину та поїхала до своєї мами в Польщу. Ще й позбавила мене батьківських прав.
– А що ти від мене хочеш?
– Помиритися. Все-таки, ми колись були одною родиною. І треба зараз знову жити разом заради сина.
З одного боку, я досі не можу забути про зраду Олексія. І досі деякі викладачі пліткують про мене за спиною.
Однак, я бачу, як Ромчику складно жити без тата, як він не має того сильного плеча підтримки. Знайти нового чоловіка у мене не вийшло, адже всі називали мене “ну та, з причепом”. Тим паче, Олексій залишив нам колись квартиру…
От дати йому другий шанс чи ні?
На Вашу думку, варто пробачити зраду чоловіка заради дитини?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!