Одружилася я в тридцять років, це було зважене рішення, вже хотіла мати сім’ю, дитину. Прожили ми разом десять років, за цей час я народила сина, зараз йому вже три роки. Я пам’ятаю, як повернулася з пологового додому – вся кімната була всипана квітами, чоловік прикрасив абсолютно всю квартиру.
Зараз нам вже по сорок років, і от він сказав, що втомився бути сім’янином, йому потрібно відпочити. Прийшов з роботи і почав похапцем збирати свої речі у валізу, залишив лише зимові куртки. За всім цим спостерігав наш маленький син, він намагався його обійняти, однак чоловік ніби сказився і нікого не помічав навколо, лише бігав на кухню, щоб «хильнути» чогось міцнішого для хоробрості.
Для мене це було абсолютним шоком, жили ніби непогано, були у нас конфлікти, але це так, як і у всіх, не вважала чимось серйозним, і тут така заява. Подруги одразу почали запевняти мене в тому, що у нього є інша жінка, бо просто від “втоми” чоловіки не ідуть зі сім’ї. Ще казали, щоб я обов’язково подала на аліменти, нехай він витрачає кошти на дитину, а не на жінок.
Коли народився син, чоловік мені заявив, щоб я залишалася вдома й виховувала його, бо перекладати виховання дитини на садок небезпечно. Запевняв, що забезпечить мене у всьому необхідному. Ох, як я картала себе за те, що погодилася на цю його пропозицію.
Після розлучення я подала на аліменти й почала в поспіху шукати роботу. На моєму попередньому місці праці на пенсію вийшла жінка, то ж я одразу влаштувалася. Син в садок піти не міг, оскільки там потрібно ставати в чергу, добре, що хоч батьки не відмовилися мені з допомогою, вони вже не молоді, однак іншого виходу не було. Пенсія в мами маленька, то ж вона просила в мене кошти на продукти, дитині потрібні вітаміни.
Я вважала це справедливо, матір не зобов’язана забезпечувати й годувати мого сина. На перший період мені позичила кошти подруга, а далі я вже старалася сама.
В цих клопотах я взагалі не мала часу на думки про свого колишнього чоловіка. Якось раптово побачила в соціальній мережі його фото з красивою брюнеткою, років 25-ти. Доволі гарна дівчина, тепер у мене все стало на свої місця. Однак не було коли опускати рук, тож я робила все, щоб моє життя налагодилося. Знаєте що, за цей рік я абсолютно змінилася, стала зовсім іншою.
В домі стало значно чистіше, спокійніше, я готую значно рідше, не потрібно купувати багато продуктів. Вдома немає розкиданих речей, ніхто не залишає після себе брудну ванну.
Чоловік був завжди проти того, щоб я фарбувала своє блідно-русяве волосся, наполягав, що краса має бути природньою. А зараз я красива блондинка, яка дозволяє собі ходити на каблуках та купляти яскраві речі, які раніше здавалися йому надто “вульгарними”.
Загалом нещодавно він прийшов до мене з квітами та фруктами в руках, почав проситися назад. Говорив, що розібрався в собі, зрозумів, що кохає мене і нашого сина і т.д.
– Я теж розібралася в собі, – відповіла я чоловікові. – Я не хочу, щоб ти повертався. Я теж подумала і зрозуміла: мені краще без тебе.
Я не повірила у всі ці його казки, протягом року він не згадував про сина, а потім зрозумів, що сумує за нами. Як можна бути таким лицемірним, я досі не розумію. Він з порогу казав, що я егоїстка, думаю лише про себе, син повинен рости в повноцінній сім’ї, однак я просто закрила перед ним двері.
Чи правильно я вчинила?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!