Мій Ілля останній місяць дуже дивно поводився. На роботі затримувався. А часом приїжджав, хапав свої інструменти й знову їхав. Пояснював, що другу допомагає ремонт робити. Ще я почала помічати, що з нашого сімейного бюджету зникають досить помітні суми. Розповіла про все подрузі:
– От ти проста, коханку він завів, це точно. Простеж за ним і зрозумієш, куди ваші гроші йдуть.
Повірити в це я не могла. Ілля не такий. Я його того й обрала, що кохав мене й ніколи не ображав. Яка ще жінка може бути.
Коли я познайомилась з майбутнім чоловіком він дуже відрізнявся від інших. Спокійний, тихий, ніколи не вживав в компаніях, з дівчатами чемно поводився. Жодного разу я від нього слова лайливого не почула. І це було дивно, адже хлопці знаєте які.
А потім, одного разу ми були в нашого спільного друга на дні народженні. В мене наступного дня мав бути іспит. Тож я вирішила піти раніше. Ілля наздогнав мене на вулиці:
– Куди це ти?
– Додому, завтра іспит.
– Але ж темно. Тобі не страшно?
– Та ні.
– Я тебе саму не відпущу. Дозволь проведу.
Ми йшли й говорили. Я й не підозрювала, що він такий розумний. Думала, мабуть, з інтелігентної сім’ї. Та про дитинство ніколи не розповідав.
Ілля так гарно залицявся. Йому вдавалось і навчатись, і працювати. Це захоплювало.
Ми почали зустрічатись, а згодом і побралися. Зараз вже маємо дітей підліткового віку, власну квартиру. Ілля має бригаду й працює виконробом, досить гарно заробляє.
Чоловік і досі наголошує, що кохає мене. А він справді чесна людина, тому й повірити в зраду вкрай важко. Та одного разу я прийшла з роботи й побачила, що Ілля знову кудись збирається, складає в ящик свої інструменти:
– Ти знову до друга?
– До якого? – вдумливо спитав він.
– Того, кому ти допомагаєш.
– А, так.
– І багато там ще роботи?
– Трохи є.
Я бачила – Ілля бреше. Вирішила потайки простежити куди ж він. Місто в нас маленьке, загубитись важко. І от я побачила, що Ілля прийшов до старої хати на околиці. Його зустріла жінка, приблизно нашого віку, а за руку її тримав хлопчик.
“Невже це його коханка? Може колись давно зрадив, а зараз вона його знайшла”.
Я не витримала і підійшла до них.
– То це твій друг?
Ілля почервонів, а потім сказав:
– Знайомся, це Катя, ми зростали разом. Вона приїхала кілька тижнів тому. Раніше жила в селі на Херсонщині, її господарство зруйноване. Я вирішив допомогти.
– А звідки ти її знаєш і що це за дитина?
– Це Катін син Дмитрик. В неї шестеро дітей, а чоловік захищає нашу країну. Міг не йти, як багатодітний батько, та став добровольцем.
Потім Ілля розповів, що з Катериною він жив в дитинстві. Так склалося, що їх взяли в одну родину на виховання, адже батьків Іллі позбавили прав, а Катя взагалі була сиротою. Згодом вони виросли й втратили зв’язок. Та кілька років тому почали спілкуватися. А коли на Херсонщині сталася біда – Ілля знайшов цю хату і запропонував переїхати.
Мені було соромно через мої здогадки. Я запропонувала поміч. Разом ми довели хатину до пуття за кілька днів. Катерина розповіла, що її чоловік зараз воює під Бахмутом і майже не виходить на зв’язок. Тому їй вкрай важко.
Наступного дня я запропонувала Іллі:
– Запроси Катю з дітьми на вечерю. А ще я маю чимало одягу, майже нового, хочу щось їй віддати. І пам’ятай, мені ти все можеш сказати. Якщо ця людина близька тобі, то і мені! Я пишаюсь тим, що ти для неї зробив!
Ми будемо й надалі підтримувати Катерину. Разом допоможемо пережити цю біду. І сподіваємось, що скоро познайомимось з її героєм чоловіком.
А ви як вважаєте, мій чоловік вчинив правильно?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!