Того вечора Павло затримався на роботі. Після 12 годин нічної зміни колега попросив його залишитися ще на 2, бо не встигав вийти вчасно. Павло з невеликим бажанням погодився на таку авантюру. Додому він повертався дуже втомленим. Сил не вистачало навіть на те, щоб зайти в магазин по продукти. Усе, чого прагнув чоловік – прийти додому, прийняти душ і піти спати.
Жаль, звичайно ж, що Павло мусить зараз жити саме так. Але вибору у нього немає. Після колонії нікуди більше й не беруть. Хоча б квартиру виділили – і те дуже добре. Інші на його місці й того не отримували. Павло відчував, що ще трохи і він навіть не зможе йти, тому вирішив скоротити шлях і пішов через парк.
Почалася осінь. З дерев опадало пожовкле листя. Зранку за щоки вже пощипував холод. І ось раптом у вічі Павлові впав невеликий згорток. Він ворушився і стояв просто на найближчій лавці.
Чоловік ледь не посивів зі страху. Це був малюк, загорнутий у ковдрочку та плед. Тепер Павло розривався між бажанням допомогти немовляті і просто добряче відпочити. Не він же єдиний проходитиме цим парком. Точно ще знайдуться добрі люди.
Хотів усе ж таки пройти повз, але совість не дозволила.
Підійшов ближче. Глянув на дитину. Така маленька і беззахисна.
Довелося пригорнути малюка до себе, щоб хоч трохи його відігріти. До себе нести він його не хотів. Батьком бути точно не планував. Зате знав, що неподалік був розташовувався дитячий будинок.
Доводилося довго пояснювати вихователькам ситуацію, перш ніж вони у все це повірили.
– І записки ніякої навіть не було?
– Не було,- втомлено відповів Павло.
– Тоді назвемо Ганною Павлівною,- засміялися няні.
– Нехай,- посміхнувся Павло.
А далі не минало і дня, щоб Павло не думав про своє життя. Нікого з рідних у нього не було. Зате так хотілося бути комусь потрібним. Не давали чоловікові спокою і думки про Ганну. Не просто ж так усе в житті буває.
Згодом він навіть в гості почав до дівчинки пригодувати. Усі зароблені гроші витрачав на її подарунки. А на заміну дівчинка дарувала своєму рятівникові малюнки. І ось кілька тижнів тому до дитячого будинку влаштувалася нова дівчина. Вона постійно милувалася ставленням Павла до Ганнусі. Сама росла без батьків, тому розуміла, про що йшлося. Прикро, що Павлові, через його минула та й теперішнє соціальне становище, не зможуть віддати це миле дитя. До того ж виявилося, що Павло навідував маля уже майже 10 років.
Жінка не витримала. Вона вирішила, що повинна допомогти обом.
Якщо з фінансами Павло міг і сам впоратися, то статус холостяка ставав ще однією вагомою перешкодою у всиновленні дитини.
Якось, коли чоловік вкотре прийшов навідати Ганнусю, Оля вирішила поговорити з ним і запропонувати такий варіант розвитку подій.
Зійшлися на думці, що без кохання міцних взаємин не буває, однак вони готові були поважати одне одного заради шлюбу і можливості подарувати Ганні сім’ю.
Як тільки отримали змогу, то Павло одразу ж подав заяву до РАЦСу. Скоро мрія Ганнусі здійсниться. Подружжя швиденько оформило всі необхідні документи. Оформили дитячу кімнату і пішли забирати доню.
Ганна була безмежно щасливою. Вона одразу ж кинулася обіймати новоспечених татка з мамою. Щасливими були і Ольга з Павлом.
– Збирайся, доню. Ми їдемо додому.
Ось так через 10 років змінилося життя обох: і маленької Ганни, і самого Павла. Та й Ольга з чоловіком зжилися і про розлучення навіть не думали. Тепер у них була сім’я, про яку кожен мріяв по-своєму.
А тепер уявіть тільки, які добрі та світлі люди живуть поруч із нами.
Як вам історія?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!