Зі своїм Богданом я у шлюбі вже 18 років. Ми одружились зовсім молоді, нічого тоді не мали. Чоловік ще зі школи працював будівельником. Рідний тато взяв його у бригаду. Разом їздили то до Києва, то до Одеси на заробітки.
А згодом вже після весілля Богдан вирішив вперше поїхати до Бельгії. Усі казали, що там гарні заробітки. Так все й почалось. Пів року коханий закордоном, місяць вдома. Було важко одній, але завдяки його праці ми змогли будинок побудувати, дітям дати все необхідне, ще й на майбутнє відкласти.
І ось, одного разу, чоловік вчергове був на заробітках. Я чекала його у визначений термін. Час прийшов, а коханого немає. Я почала страшенно перейматись. А раптом щось в дорозі сталося, аварія чи бандити. Всіляке в наші дні трапляється. Почала телефонувати усім його колегам. Ніхто не знав, де він. А тоді я зателефонувала другу Богдана – Назару, який також працював у Бельгії. Виявилось, він давно вже приїхав.
– Так, а Богдан з тобою їхав?
– Ем… так! Але я тобі нічого сказати більше не можу. Телефонуй йому.
– Слухай, я зараз заяву напишу в поліцію. Кажи правду.
– З ним все добре. Та я не хочу втручатися, зрозумій.
Зі злості я жбурнула слухавку. Відразу ж зрозуміла, що щось не так. Вирішила переглянути речі у шафі Богдана, раптом знайду щось. І тут раптом на полиці з одягом натрапила на маленький фотоальбом. Дивлюсь, а там світлини й аж ніяк не мої, а інших жінок. І навіть дітей. Одна навіть з моїм Богданом на площі в Бельгії. Я не могла очам своїм повірити. Зібралась, прихопила той альбом і поїхала просто до Назара додому.
– Скажи мені, що це таке?
– Я ж казав – не вплутуй мене в це!
– Я нікуди не піду. Поясни, що це за жінки й де Богдан?
– Ех, думаю, що ти й сама вже здогадалась. Все це коханки твого Богдана. Одна навіть з ним в Бельгії жила, Надя, вона сина народила. Це Ліза, живе в Україні, але дізнавшись, що він одружений, вона відразу його вигнала. А це Катя, її давно покинув. А це Люба, з нею він зараз. Зовсім молода дівка.
– І це всі? Чи ще є?
– Я не знаю. Це ті, з якими були тривалі стосунки, так би мовити, серйозні. Послухай, я твого Богдана ніколи не розумів. Завжди заздрив, що в нього така чудова дружина. Що ще шукати? І головне нащо?
– Поїхали зі мною. Хочу йому у вічі глянути.
Назар не залишив мене одну. Ми поїхали. Люба жила неподалік, всього сто кілометрів від мене, в обласному центрі. Я не розуміла, як йому вдалося з нею познайомитись. Адреса була написана на одній зі світлин. Я постукала. Двері відчинила зовсім молода жінка. А позаду вийшов мій Богдан з немовлям на руках.
– Оце так сюрприз! А тебе привітати можна?
– Що ти тут робиш? Назар, як ти міг? Ще друг!
– Назар тут ні до чого, я альбомчик твій знайшла. А чи знає твоя Люба, що в тебе таких бабів повно?
Дівчина дивилась здивовано. Богдан виправдовувався. А я була лиха, не хотіла ту нісенітницю слухати. Врешті зібралася йти. А наостанок просто сказала:
– Бувай здоровий, на розлучення я подам і аліменти ти на синів платитимеш. Так що повертайся в Бельгію, гроші заробляй на всіх своїх дітей, султан.
Я пішла. Досить скоро розлучилась.Та почав до мене часто навідуватися Назар. Згодом сказав, що заради мене відкрив бізнес в Україні й більше не їхатиме нікуди. Ми одружилися. І я ні про що не шкодую. Можливо й добре, що все так склалось. Хто знає?
А що б ви робили із таким зрадником, як мій Богдан?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!