Була у мене одна подруга. Та чого була? Жива-здорова, на базарі продає труси та ліфчики. Хоча ще декілька місяців тому мала багатого залицяльника на гарній машині та вечеряла у дорогих ресторанах. Хоча, як бачите, її казочка закінчилася не так щасливо.
Отож, Марту я знаю з пелюшок, буквально. Ми товаришували роками, разом у школі вчилися, сиділи за одною партою. Навіть на одну й ту саму спеціальність вступили. Батьки що у мене, що у Марти не багаті. Мої – звичайні трудяги на заводі, у Марти тільки мама була, працювала медсестрою і ще брала нічні зміни в лікарні.
І я бачила приклад батьків, що вони всього разом досягли по чу-чуть. Машину купили, ремонт зробили. Звісно, я не мала брендових речей та не відпочивала на дорогих курортах. Але кожного літа ми їздили родиною в Крим чи Одесу.
А от у Марти було інше бачення:
– Знаєш, треба шукати мужика одразу з баблом. Аби він тільки давай картку і ти собі ні в чому не відмовляла.
– А нащо такому чоловіку жінка, яка не працює, але витрачає його зароблені гроші.
– Як для чого? Для любові. От я ніколи не буду працювати, вийду заміж за мільйонера!
Подруга від свого плану не відступала.Як ходила у клуби – то вишукувала заможних чоловіків (не соромилася навіть тих, які їй в тати підуть чи навіть дідусі), постійно фліртувала, танцювала, її пригощали коктейлями.
І попався їй один хлопець, Степан. Хизувався, що його батько власник автомобільного салону, щодня на новій машині катається. Вона ж вуха розвісила та й запала на нього.
А я тоді почала зустрічатися з Олексієм, нас познайомив спільний друг. Звичайний хлопець з села, приїхав до міста на роботу. Працює майстром на СТО, ремонтує машини. Мало того, він ще й матері та молодшим братикам допомагає і половину зарплати їм висилає в село.
– Ну що з того Олексія взяти? Ні кола, ні двора. Ще дивися, аби тебе після весілля у село не затягнув, будеш за свинями послід прибирати! – насміхалася подруга.
– І що? Зате Олексій працьовитий. Якщо людина без грошей, то все, погана?
– Ну дивися, аби ти себе з таким мужиком в бідність не загнала!
І відтоді ми перестали спілкуватися. Минув рік і в нас з Олексієм все чудово, розписалися, плануємо весілля. Коханий тепер не працює майстром, а відкрив власне СТО з товаришем. Бізнес помалу йде, процвітає. Поки орендуємо квартиру, але також стараємося відкласти на власне житло.
Мої батьки прекрасно прийняли Олексія. Та і свекруха мене любить, донею називає. Постійно нам з села передає гостинці, що ледь в машину все поміщається. Інколи я навіть батькам віддаю, бо не встигаємо все з’їдати.
А в Марти не все виявилося казково. як вона того очікувала. Звісно, вона спершу розраховувала, що житиме безтурботно та при грошах .І навмисно завагітніла тільки на 3 місяці стосунків. Однак, потім Степан зізнався, що ніякий він не багач. Тато в нього пияк, а мама працює вчителькою у школі. Звісно, машини були, дорогі ресторани та прикраси. Навіть в Буковель їздили. Однак, то Степанчик робив на позичені або ж кредитні гроші.
На ділі Степан виявився звичайним водієм у таксі. Міняв авто, бо це все була власність фірми. От і відповідь на запитання, звідки в нього стільки багато машин. І тепер Марта стоїть вагітна на базарі та продає одяг, аби віддати борги чоловіка та заодно на дитинку щось відкласти.
Мені навіть якось стало шкода Марту. Однак, як то кажуть “за що боролася – на те й напоролася”. Так хотіла втекти від бідності, але за рахунок багатого чоловіка. А не шукала якусь роботу, не старалася працювати та заробляти гроші.
Тому, любі жіночки, обирайте не багатого, а працьовитого чоловіка. І старайтеся завжди його підтримати! Бо справжня любов важливіша за будь-які гроші на цьому світі!