Чоловікова дочка переїжджає до нас аж на три роки! Але я не збираюся це терпіти – готова навіть на розлучення подати

Вам, напевно, відома приказка про те, що чужих дітей не буває. Але найчастіше чути це доводиться тільки тоді, коли йдеться про по-справжньому благородних людей. Такі зазвичай займаються благодійністю або волонтерством. Втім, не слід відкидати й різноманітні життєві ситуації, що прищеплюють деяким особам вміння любити та співчувати. 

У подібну ситуацію потрапила і я. Зараз я не знаю, як мені вчинити. Тема дуже делікатна і зовсім неоднозначна. 

Зі своїм чоловіком я одружилася 2 роки тому.  Я прекрасно знала, що в нього вже була дитина в їхньому шлюбі навіть народилася донька. Втім, мене це ні краплі не бентежило. Доки я не звертала уваги на минуле, усе було чудово. А потім мій суджений приголомшив неочікуваною новиною. Він сказав, що до нас переїде його донька. Вона саме закінчила школу і мала вступати до університету. Тож років зо 2-3 мала б пожити в нас. Я була приголомшена. Він навіть не порадився і не запитав дозволу, а ось так ні з того – ні з сього просто поставив мене перед фактом. Я тоді сильно розлютилася. Я довго обурювалася і висловлювала всі претензії йому в обличчя. 

Чоловік все вислухав і спробував усе пояснити. Сказав, що дитині треба десь жити. Не піде вона сама у великому місті притулок шукати, якщо тут рідний батько живе. Я запропонувала винаймати їй квартиру, але чоловік сказав, що це досить дороге задоволення. Тоді я згадала про гуртожиток. Усе ж таки від будь-якого ВНЗ обов’язково надають місце для проживання. Якраз там і пройметься справжнім духом студентства. 

Це дуже не сподобалося чоловікові. Він теж сильно розлютився на мене. Почав кричати на мене, мовляв, я нічого не розумію, це його єдина донька, він за нею так скучив – і все в такому ж дусі. А ще заявив, що це буде безсовісно, якщо рідна донька тіснитиметься в гуртожитку, а на сусідній вулиці у комфортній великій квартирі житиме її тато. 

Ми ще трохи посварилися, чоловік сказав, що йому начхати на мою думку, і він вже й без мене все вирішив. Я не могла прийняти того факту, що йому все одно на мою думку. Такого не могло бути! Виходить, що він не поважає мене і взагалі у цій квартирі я – ніхто. А взагалі ця квартира моя, тому сама можу нею розпоряджатися.

Я ніколи не ставилася до його доньки погано. Не маю нічого проти особисто її матері та неї. Втім, це не є вагомою підставою для того, щоб я тіснилася у власному домі через неї. Я не готова жити з чужою дитиною. Не збагну, як це собі уявляє мій чоловік? Мені буде дуже некомфортно, думаю, дівчинці також.

Останнє моє слово чоловікові було таке: вона не житиме тут зі мною! Я довго не знала, що мені робити. Кажуть, що чужих дітей не буває. А я готова посперечатися, що є. Хоча, напевне, суть навіть не в цьому. А в тому, що чоловік не порадився зі мною перед тим, як прийняти таке важливе рішення. Це образило мене найбільше.

Зараз я готова подавати на розлучення. Не хочу жити з людиною, яка мене навіть не поважає. А якщо ця донька залишиться у нас надовго? Я ніколи не зможу звикнути до неї.

Деякі психологи вважають, що шлюб з розлученим чоловіком буде щасливим. Мовляв, цей чоловік уже наступив на граблі, тому знає, що слід робити, аби уникнути їх вдруге. Втім, такий міцний союз можливий лише тоді, якщо нова жінка прийме чужих дітей. Але це не про мене. 

Та й взагалі я не зможу бути впевненою у такому чоловікові надалі. Раптом він продовжить приймати рішення, не враховуючи моєї думки? Що це тоді за шлюб такий? Тому поки вагаюся. Хочу почути вашу думку та поради. Що скажете?

Що можете порадити жінці?

Чи варто їй руйнувати відносини?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector