Прочитайте цю притчу, для вас вона може бути корисною.
Кожен з нас рано чи пізно задумується про те, який світ насправді несправедливий. Ти можеш відкривати людині всю свою душу, іти на жертви заради інших, а потім розчаруватися, бо не всі відповідають взаємністю та щирістю. Такий біль лише посилює недовіру до зовнішнього світу і ми закриваємося, озлоблюємося.
Тому неодноразово запитуємо себе, чи взагалі варто чинити добро й допомагати іншим, якщо часто це обертається для нас проблемами? На це запитання відповість вам притча…
В одному селі жив мудрий старець й до нього часто зверталися інші за порадами. В двері до мудреця постукала незнайома молода жінка, а її очі були повні сліз.
– Що ж мені далі робити… – тривожним голосом промовила незнайомка. – Все життя я була щирою та доброю й ставилася до людей так, як би хотіла, щоб ставилися до мене. Всім оголяла душу, але це ніхто не цінив. Найголовніше те, що я навіть не чекала нічого навзамін, робила це безкорисливо, але у відповідь люди просто глузували й знущалися з мене. Я дуже втомилася і тепер не знаю, як себе поводити з іншими.
Мудрець дивився на бідну жінку, слухав її історію, а потім дав слушну пораду:
– Роздягайся і йди на вулицю, – спокійно сказав старець.
– Що ж ви таке говорите, як я маю вийти оголеною до перехожих, з мене ж всі будуть насміхатися та глумитися…
Мудрець раптом встав, відчинив двері і поставив на стіл дзеркало.
– Значить оголювати чужим людям своє тіло вам соромно, а душу – ні. Просто гляньте на ці двері, те ж у вас всередині – все відчинено навстіж. А душа – це дзеркало, а кожен хто проходить крізь ці двері, буде намагатися в нього заглянути. І не завжди перехожі будуть добрими та доброзичливими. Більшість з них буде намагатися вас вколоти, зробити боляче, адже іншим не зрозуміти, чому ви не зачиняєте ці двері. Іншим людям важко визнати те, що інші можуть бути кращими. Їм соромно дивитися на ваші відчинені двері, адже свою душу вони зачинили за сімома замками.
– Але як я можу це змінити, якщо все життя робила так? – запитала красуня.
– Слідуй за мною, я тобі покажу свій сад. От глянь, я посадив у задньому дворі дому безліч різних квітів. Вони просто небаченої краси. Щоб ці бутони цвіли кожної весни, треба приділяти їм багато уваги та турботи і мені подобається дбати про них. А ці квіти дарують мені у відповідь свою красу та аромат. Дитя, учись у природи. Будь такою, як ці квіти – демонструй красу своєї душі тим людям, яким вона дійсно важлива. Кому не важко приділити вам час, допомогти. Тоді і квіти у вашій душі будуть ще кращими…
Навколо нас оточує багато зла, заздрості та бруду. Але це не повинно заважати вам тримати в чистоті свою душу. Просто потрібно ретельно обирати своє близьке оточення та розуміти, кому можна довірити своє серце.
Чи сподобалася Вам ця притча?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!