Чому не варто бути другом для своїх дітей

Якій же матусі приємно сварити своїх дітей, давати їм зауваження, застерігати, кричати, бурчати? Звісно, ніхто не спонукає вас до жорстких методів виховання, однак дитина має розуміти, що батьки — це не просто друзі з вулиці.

Пропонуємо вам почитати думку Крістіани Орган про “сувору маму”.

«Я не боюся бути суворою мамою, тому що не хочу виростити засранців»

Щодня власні діти на мене зляться. Чому? Бо я змушую закривати тюбик із зубною пастою, застеляти ліжко, приносити свій одяг для прання, прибирати у ванній кімнаті після себе. Інколи я навіть дуже нахабна, бо прошу дитину прибрати за собакою і помити посуд.

Інколи я справді багато буркочу, інколи дозволяю собі крикнути, та й взагалі, я найзліша мама в світі.

Однак так можуть думати мої діти, але не я, бо сама вважаю, що досить нормально ставлюсь до всіх речей. Я ж не сковую дітей: вони можуть до ночі дивитись телевізор, їсти чипси з колою, пізно лягати спати, отримувати різні оцінки. Я навіть намагаюсь не помічати розкиданих шкарпеток і іграшок в їхній кімнаті. Та що там, я перестала реагувати на те, що вони ніколи не опускають сидіння унітазу.

Я добра, такою і хочу бути в очах дітей, але я хочу виростити людей, але нахабних дурнів, тому інколи я мушу бути суворою. Звісно, навколо мене буде багато сліз, прохань і звинувачень. Вони будуть наводити аргументи, що цілий день за комп’ютером — не шкідливо, що домашніх завдань справді не було, а безлад зробився в кімнаті сам і кілька секунд до того, як я зайшла. Я впевнена, що регулярно діти вважають мене якоюсь мегерою. Вони інколи відверто кажуть мені, що зляться, бо я придумала “незрозумілі правила”.

Сказати, що мені подобається бути такою злою для своєї дитини? Не скажу. Бо це брехня. Мені щиро хочеться, щоб на їхніх очах не було сліз, щоб вони жили й тішились. Бо не дуже приємно, коли власна дитина дивиться на тебе злісним поглядом. Але це нормальна для кожної нормальної мами.

Чи хочеться мені дружити з дітьми? Звісно. Я хочу, щоб в нас була довіра, любов, розуміння, щоб вони відчували, що завжди можуть прийти до мене, отримати підтримку, захист і допомогу.

Пошепки

Але чи маю я при цьому бути другом дитині? Ні. Я — мама, а не друг.

Я не хочу виростити неандертальців. Не хочу виростити сина, який потім буде сидіти на шиї в дружини і казати, що це вона має прати йому шкарпетки і варити вечерю. Не хочу виростити ту, яка вішатиметься на багатих чоловіків, бо сама не матиме нічого в голові. Я хочу мати гідних дітей, справжніх людей.

Саме тому я не можу бути для них другом. Хіба друг 5-річного хлопчика буде відмовляти його від експерименту залізти на шафу? Ні. Вони ще малі, а я для того і є, щоб навчити їх жити. Вони в мене виростуть добрими, чуйними, турботливими, розумними і мудрими. На жаль, ціна цього — сувора мама.

Я частенько можу дратувати власних дітей, коли починаю співати улюблену оперу в присутності їхнії друзів. Я розчаровую їх, коли не дозволяю жити в хаосі з одягу, бруду, пилу, сміття і їжі. Я щоранку й щовечора змушую чистити зуби і не забувати пшикати під пахвами. Інколи я навіть забираю в них їхні гаджети й ховаю на деякий час. Постійно я мушу бурчати, пояснювати, кричати і навіть карати. Яка ж я погана мама, правда?

Я постійно злю своїх дітей, бо вчу їх жити. Злю просто так, що ж, я не могла зробити їм бутерброди у формі трикутників? Нащо я зробила квадратиками?

Можете теж спробувати розлютити своє чадо, наприклад, прибравши стежку з іграшок по всій квартирі, якій вже третій день, бо ж дитина ще грається.

Я думаю, що дратувати дитина — це нормально. А моя строгість — це обов’язок, адже це частина виховання Людини.

А що ви думаєте про таке виховання?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

NataM
Adblock
detector