Чому не варто повертати знайдені телефони

Цей випадок трапився зі мною приблизно 4 роки тому. Не міг навіть уявити, що за звичайну допомогу ледь не опинюся за ґратами!

Тоді я повертався додому після навчання. Вирішив заодно прогулятися у парку, який був неподалік. Раптом чую – щось у кущах дзвенить. Можливо, що мені просто здалося? Зупинився та прислухався. 

Виявилося, що хтось загубив телефон. Звичайний смартфон Самсунг, новенький. Бачив, що заряд акумулятора 3 %. У мене якраз була схожа модель, тому поспішив додому – поставлю на зарядку та зателефоную до когось з телефонної книги. Добре, що не було паролю. Однак, не хотів порпатися у галереї – це ж чужа річ. 

Через декілька хвилин позначка на акумуляторі була вже велика, тому знайшов у книзі контакт “мама”. Здається, що цей телефон загубила її донька. Бачив, як багато школярів гуляють у тому парку. Можливо, що він просто випав з портфеля чи кишені? 

Слухавку підняла жінка. Розповів, що знайшов телефон у кущах. А мама дівчинки говорила впевнено – назвала модель та колір гаджета, навіть описала картинку на заставці. У мене не було причин, щоб сумніватися, що це якісь аферисти чи грабіжники. 

Моя помилка – назвати свою адресу, щоб та приїхала забрати телефон. Через годину чую, як хтось стукає у двері. Відчиняю – а на порозі двоє працівників поліції та мама дівчинки, з якою я нещодавно говорив. 

– Ось він, злодій! Не соромно красти у маленької дитини телефон! – кричить вона й тикає на мене пальцем. 

Бачу, що вже сусіди з верхнього поверху косо на мене поглядають. Я спокійно попросив двох чоловіків мене зачекати, одягнувся та поїхали разом до відділку. За столом у слідчого сиділа дівчинка, років 15- ти на вигляд та її тато – товстий та бридкий. Загалом, та сімейка мене відштовхувала та було неприємно на них дивитися. Хоча через телефон мама досить мило та ввічливо розмовляла зі мною.

Звісно, що дівчинка одразу почала кричати, що я намагався її пограбувати у парку та спеціально викрав телефон. Навіть не знав, що говорити, адже не робив цього! Та й тато погрожував, що посадить мене на довго. Добре, що хоча б слідчий був адекватним та слухав нас по черзі. На мене написали заяву щодо пограбування. 

Декілька днів я не міг нормально спати. Бігав по університеті від першого поверху до третього, просив охоронця дати мені копію відео з камер спостереження. Я хотів доказати, що не винний! Добре, що біля парку був невеликий продуктовий магазин, де мені люб’язно допомогли. 

Не дивлячись на такі вагомі докази, мама ще довго намагалася переконати слідчого, що я – справжній грабіжник. А донька часто плуталася у свідченнях. Вже й інші працівники вірили не їй, а мені. Звісно, що я не збирався здаватися. 

Суд вони програли. Я вирішив, що таких аферистів потрібно покарати, тому написав на них заяву щодо наклепу. Покарання – штраф. Сподіваюся, що це для них стане уроком та вони покинуть цю брудну справу. 

Ось так я хотів допомогти школярці телефон, однак сам постраждав. Сусіди досі перешіптуються та пліткують. Але мені все одно. Звісно, що я витратив багато нервів та грошей на адвоката.

Тому моя порада для вас – намагайтеся не повторити мою помилку. Повірте, у нашому світі багато поганих людей. Не дивуйтеся. якщо одного дня вас будуть осуджувати за допомогу. 

З вами траплялася схожа ситуація? Що б ви робили на місці героя нашої історії?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector