Сьогодні поговоримо про старість. Хорошого у цій темі для самих пенсіонерів не так багато, але все ж не підняти її ми просто не могли.
Зусібіч чути багато скарг як на якість життя у певній країні, так і на побічні дії похилого віку.
Сьогодні спробуємо розібратися, звідки ж ростуть ноги, у чому річ і чи так є насправді.
Для початку гляньмо на статистику. ЗМІ повідомляють, що життя пенсіонерів у пострадянських країнах різниться від буття їхніх іноземних однолітків. Зокрема, акцент роблять, як не дивно, на самопочутті. Йдеться про фізичну активність, стан тіла та ясність розуму. Вітчизняні пенсіонери перебувають не в найкращому тонусі, на відміну від їхніх американських чи інших європейських колег.
Крім цього, велику роль відіграють і побутові складові. Мовляв, в Україні та країнах пострадянського укладу з цим куди важче та серйозніше. Часом побут та спроби забезпечити собі гідну пенсію не дають стареньким вийти на заслужений відпочинок.
Не на користь нашим бабусям та дідусям іде й проживання з власними дітьми в одному домі. Для деяких людей похилого віку й за певних умов це й справді може стати серйозною проблемою.
Наступний пункт – низька соціальна активність. В Україні старенькі люди дедалі частіше ізолюються від оточення, знижують кількість контактів із суспільством. У нас на відміну від інших країн Європи чи Америки немає чітко сформованого поняття клубів за інтересами. Хоча такі змогли б розбавити сірі будні пенсіонерів.
Наступна позиція – робота. Чомусь наші бабусі та дідусі навіть на пенсії не можуть дозволити собі сидіти склавши руки. Пострадянське виховання заклало в їхні голови думку: не працюєш, отже не приносиш користі, а якщо ти безкорисний, то й не потрібен державі. Інша сторона цієї медалі – малі пенсії. Стареньким заледве вистачає отриманих коштів, щоб оплатити комунальні послуги, не те щоб купити хорошої їжі.
Хоч українці й жаліються на гірше самопочуття, але більшість дійсно працює до останнього. Ми не цураємося братися часом навіть за найпринизливішу роботу.
І що тепер робити з цим усім? Як виправляти?
Зрештою, порівнювати нас з іноземними соратниками не варто. Там свої порядки та традиції, і так, як вони, ми ніколи не зможемо жити через занадто різно культурні принципи. Можливо, загальний рівень життя там вищий, але це не означає, що у них все так гладко і без проблем. У кожного, як-то кажуть, душа болить за своє. Тож робити висновки заочно, мабуть, все-таки не варто.
Втім, більшою мірою усе залежить від того, чи готові самі пенсіонери миритися з тими умовами, які їм диктують ззовні. Уже давно минув період диктатури і право голосу має кожен.
Українці тільки знизують плечима і перераховують на пальцях те, що не дає їм впасти духом. На першому місці те, що допомагає їм тримати себе в тонусі – дачна ділянка або невеличкий город біля власного будинку. Далі йде худоба. Тоді робота або хобі. Як бачите, стареньких тримає постійний рух, зануреність у клопоти, відчуття потрібності.
Інші шукають відраду у дітях та онуках. Хтось в’яже, хтось малює або пише вірші. До слова, коли тобі добре, то й життя набуває інших барв.
Отож, старість і справді зовсім не є радістю. Втім, незалежно від того, у якій країні ви живете, скільки років пропрацювали й чим займаєтеся зараз, ви повинні передусім дбати про себе. Не забувайте, що життя й досі триває. Ви просто перейшли ще один його етап.
Чи боїтеся ви старості?
Що лякає вас найбільше?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!