Того дня в мене були різні думки. Хотілося навіть покінчити з усім: з життям і усіма стражданнями. Мені було всього 19 років і мій Павло, кохання усього мого життя знайшов іншу. А я йому довірилась, з 15 років ми зустрічались, мріяли одружитися. А тут я прийшла до нього з такою чудовою звісткою:
– Паша, я вагітна. Ми мусимо швидко розписатися, бо ж ти мого батька знаєш, з дому вижене!
– Я не хочу одружуватись. Я надто молодий. І дітей не планую найближчим часом мати.
– Але ж ти казав… Ми ж мріяли про сім’ю.
– Так, може, колись. А зараз я взагалі збирався тобі сказати, що хочу трохи відпочити від стосунків.
Того ж дня я дізналась, що він вже місяць з іншою зустрічався. От і вся історія кохання.
Додому йти я не хотіла. Тато й справді в мене страшенно суворий. Він самий мене виховував, мама вісім років тому померла, і батько страшенно боявся, що йому не вдасться виховати дівчину. А тут, уявіть, здійснилися його найбільші жахіття.
Про аборт й думати було важко. Я ж й справді мріяла про сім’ю і дитину. І нехай була ще зовсім молодою, та була готова до усіх труднощів.
Я сіла в парку на лавку і гірко заплакала. Було байдуже, що люди дивляться і білий день надворі. Просто хотілося, аби увесь негатив вийшов разом зі слізьми. Раптом хтось ніжно мене обійняв.
– Чому ти плачеш? Будь моєю мамою, я тебе захищатиму!
Мені здалося, що це сон і до мене прийшов янгол. Я розплющила заплакані очі і побачила маленького хлопчика, років 5. Такий гарненький, світленький із щирими добрими очима.
– Дякую, хлопчику! Все буде добре!
– То ти будеш моєю мамою?
Я не знала, що казати. Раптом підбіг молодий чоловік.
– Ой, вибачте! Це на нього не схоже. Зазвичай боїться чужих. Хлопчику важко зростати без мами.
– А де його мама?
– Покинула нас, вже давно, знайшла собі іноземця і поїхала до нього.
– Вибачте. Невже так буває, щоб жінка дитя покинула.
– Нічого, все буває. А чому ви плачете?
Тієї миті я відчула таку гостру потребу комусь все розповісти. Не знаю чому, але зізналася зовсім сторонній людині, що вагітна і покинута. Та він так уважно слухав, а тоді запропонував:
– Виходь за мене! Скажеш, що ми приховували стосунки. Я не красень і не багатій, але спокійний і добрий, маю стабільний заробіток. Виходь, а там побачимо, може й покохаєш мене.
– Добре!
Не знаю, чому я так відповіла, я навіть імені цього незнайомця не знала. Та він викликав довіру. Я це відчула.
З Андрієм ми вже двадцять років разом. Я його дуже люблю і здається, що покохала тієї ж миті, коли познайомилась. В нас четверо дітей, двоє з них спільні. Дякую Богові за ту зустріч в парку і за те, що маленький янгол обрав мене своєю мамою! Думаю, я зробила вірний вибір. Ви згодні?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!