Ще з уроків української літератури пам’ятаю слова Олександра Довженка про його рідну хатину:
Мені жаль розлучатись з тобою. В тобі так гарно пахло давниною, рутою-м’ятою, любистком, і добра щедра піч твоя пахла стравами, печеним хлібом, сушеними яблуками і сухим насінням, зіллям, корінням. А в сінях пахло макухою, гнилими грушами і хомутом. У твої маленькі вікна так приязно заглядали сонце і соняшник, і всякі інші квіти, і зілля всякі пахучі.
І мене, як архітектора завжди цікавило одне питання – чому в українських будинках була долівка? А не дерев’яна підлога чи кам’яне покриття. Тому пропоную разом розібратися – що таке долівка та призьба?
Почнемо з головного – долівки. Збивали її з червоної глини. Щосуботи і перед святами змащували спеціальним розчином і, коли вона висихала, застеляли пахучим різнотрав’ям: татарським зіллям, м’ятою, чебрецем тощо, тому в оселі завжди стояв приємний запах трав. Для освітлення слугували посвіти, лучинки, світики, які встановлювалися навпроти печі.
Три яруси у хатині відігравали важливу роль – зв’язок з Богами.
- Верхній ярус житла – це зв’язок з небом. Сволок виконує роль охоронця оселі, лінії, на якій вона тримається та котру не сміють переступити злі духи.
- Стіни, двері, вікна, простінки – це проміжок між небесами та підземним світом. Вікна і двері виступали в ролі доріжки спілкування людини з навколишнім світом, наділялися магічними властивостями оберегів житла.
- Долівка, підпіччя, призьба – це поєднання з Матір’ю-Землею.
Призьба – зовнішня частина хати як невелике підвищення в її передній частині, не вище фундаменту чи підмурівки або дерев’яної підвалини.
Її зазвичай обмащували червоною глиною, яка символізувала силу вогню. До зими на призьбу ставили загату, для утеплення стін, а в теплі пори року використовували в інших корисних цілях: сушили цибулю, часник, мак, різне зілля, виставляли посуд.
На свята або в часини відпочинку застеляли домотканими доріжками і збиралися цілою родиною для розмов про життєві та господарські справи. Спільне перебування родини на призьбі – ознака родинної злагоди. Призьбу завжди тримали в чистоті, постійно змащували глиною, дуже часто підводили червоною глиною – утворювалося кругом хати замкнене коло, що не впускало злих сил до середини.
Влітку хату старанно змащували коров’ячим послідом, розведеним водою, а взимку закладали снопами до вікон, аби в хаті було тепло. Якщо в сім’ї жили два або й три покоління, то в хатчині в запічку хтось із стареньких і жив, і спав. На сволоки клали завжди пахучі трави: васильки, капупер, материнку.
Вам подобаються старі українські хатини?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!