Коли згадую своє дитинство сльози на очі навертаються. Мої батьки зовсім не переймалися тим, в що я вдягнена і чи маю, що їсти. Тітка висилала старий одяг свого сина. Тому я ходила до школи в старих спортивних костюмах свого брата. І всі з мене сміялися.
Мама ж навіть не намагалася влаштуватися на роботу. Увесь час знаходила собі виправдання, що не може зі своєю освітою працювати деінде. А тато десь-колись мав підробітки. Цього ледве на хліб вистачало. Ми б з голоду померли, якби не бабуся і тітка.
Я завжди мріяла, що виросту, знайду роботу і все нарешті налагодиться. Дуже старалася. Гарно школу закінчила, самотужки вступила до університету. Мама навіть не знала, коли в мене іспити. Їй було байдуже.
Вже на другому курсі я знайшла роботу. Працювала після занять. Тоді й почала хворіти бабуся. Половину зарплати я віддавала їй на ліки. Інакше не могла. Це ж була єдина людина, яка мене любила.
З хлопцями в мене не складалося. Лишень одні серйозні стосунки мала. Зустрічалась зі Степаном рік. Тоді він пропозицію зробив. Довелося познайомити його зі своїми батьками. Ми приїхали до них додому і він не приховував здивування.
– О, Господи! Який жах. Тут що бомжі живуть? Цим килимам вже сто років!
– Я ж казала, що батьки бідні.
– Ну, не настільки ж.
Після знайомства мій коханий відверто заявив, що не готовий одружуватись з дівчиною з такої сім’ї. Йому воно просто не треба. Я не здивувалась, насправді. Та було дуже боляче.
Лише згодом, значно пізніше я зустріла Петра. З батьками його навіть не знайомила. Тоді вже працювала в солідній компанії, мала гарну посаду і була незалежна. У нас народилась чудова донечка. Два роки я була в декреті, а тоді повернулась до роботи.
А потім сталося непередбачуване. Розпочалась пандемія. Захворіли мої батьки. Мені довелося витратити чималі гроші на їхнє лікування. Відтоді я взагалі їх утримую. А після початку повномасштабної війни підприємство, в якому працював чоловік, збанкрутувало. Відтоді Петро сидить вдома.
Я дізналась, що раніше чоловік щомісяця виділяв великі гроші на своїх батьків. Тож тепер я одна утримую три сім’ї. І всім байдуже, що скоро від перевтоми просто впаду. Та виходу немає. Ніхто не хоче знайти бодай якийсь підробіток. От скажіть хіба мій батько чи свекор не могли б працювати охоронцями? А матері продавати в магазині чи хоча б шкарпетки в’язати? Не розумію я цього! Що мені робити?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними
Напишіть нам в коментарях у Facebook!