Ніколи не розуміла, чому люди так скептично ставляться до будинків для престарілих. А що у них поганого? От до нас написала наша підписниця, яка ділиться ситуацією, яка склалася в її житті. Вона самостійно влаштувала матусю в такий пансіонат, і вважає, що це чудовий вчинок. Ось що вона про це розповідає…
БУДИНКИ-ІНТЕРНАТИ ДЛЯ ЛЮДЕЙ ПОХИЛОГО ВІКУ
Наше суспільство вважає, що такі установи – це просто якесь покарання для наших родичів. А от у Європі всі люди звично ставляться до того, що на свою старість вони зустрінуть в пансіонаті. Це звичайний життєвий уклад, а не якась дивина.
Матір сама висловила бажання про те, що хоче вирушити в будинок-інтернат, про це вона говорила ще в 60 років. Варто зазначити, що в матусі немає серйозних проблем зі здоров’ям, вона доволі активна й позитивна людина, тому такі її закиди мене дуже здивували. Ну я усвідомлюю, що в такі установи відправляються люди, який потрібен постійний нагляд, а в неї взагалі немає таких потреб.
Однак, це її рішення, тому відмовляти її не стала. Загалом матір проживає в пансіонаті вже цілий рік, і вона дуже задоволена. У неї там і розваги, і подруги, і навіть нова любов намалювалася, що мене особливо порадувало. Тата не стало ще 10 років тому, з того періоду, вона завжди була якась похмура, стільки часу пройшло, а вона до кінця так і не могла оговтатися після втрати.
Зараз я дивлюся на неї і розумію, що матір знову щаслива! При цьому родичі чому всі впевненні, що це я здала її в інтернат, залишила там одну. Я навіть не хочу себе виправдовувати, оскільки знаю їхню реакцію. Вже неодноразово слухала про те, яка я невдячна донька. Зараз з ріднею практично не спілкуюся, як тільки вони намагаються щось вияснити за матір, одразу переводжу тему. Правда, я не зможу так довгий час згладжувати кути.
От не розумію, чому мене так турбує ця тема, коли маму все влаштовує. І що робити, щоб позбутися від нав’язливого почуття провини?
Хотілося б почути вашу думку щодо цього приводу, чому родичі не дають спокою головній героїні?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!