Я живу у Швейцарії вже понад 5 років. До роботи я доїжджаю в комфортабельних чистих автобусах по рівних дорогах. Транспорт приходить відповідно графіку, і тому я можу розпланувати свій день. В транспорті ніхто не смітить і не грубіянить.
На роботі в мене не вимагають проходження ніяких додаткових тестів самоконтролю і схожих речей. Всі курси підвищення кваліфікації, додаткове навчання і семінари я відвідую із задоволенням, бо все це оплачує мені моя робота. Я працюю в лікарні, доглядаю за літніми людьми.
Я не боюся ввечері йти вулицею, бо знаю, що я в безпеці, країна мене захистить. Якщо щось станеться, то за лічені хвилини приїдуть відповідні служби.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Я отримую тут таку зарплату, про яку в Україні й мріяти не могла. Моя освіта цінується. Зарплата у Швейцарії найвища в Європі. Завдяки цьому, я можу купити речі собі та дитині, які мені подобаються, чого не мала в Україні. Кілька разів на рік ми можемо дозволити собі поїхати на відпочинок чи подорожувати іншими країнами. Дитина з радістю ходить до школи, де з нею навчаються у формі гри, а не муштрують зубрінням правил.
Ми живемо в чистому і відремонтованому будинку, де в під’їздах немає сміття та не розмальовані стіни. В будинку тепло та немає цвілих стін, а вигляд з вікна казковий.
Сміття вчасно вивозять і прибирають біля будинку, тому подвір’я теж завжди чисті. Сміття сортують і переробляють. Країна є екологічною та турбується про навколишнє середовище.
Мані не потрібно щомісяця передавати показання лічильників чи пускати додому комунальників, щоб вони зняли показання, всі перерахунки компанія-постачальник робить сама.
Я знаю, що тут людина і її права – найвища цінність, тому не боюсь, що зі мною вчинять беззаконня. Тут всі знають закони й правила, і головне – дотримуються їх. Чого я не зустрічала в Україні.
В Швейцарії я почуваюсь в безпеці, бо ця країна має потужну армію та не перебуває у стані війни. Я знаю, що тут у мій дім не прилетить ракета та я залишусь живою, не очікуючи смерть у будь-який момент. Тут не виють сирени і немає вибухів щодня.
В Україні в мене була мізерна зарплата, я весь час економила на собі та дитині. Ми нікуди ніколи не їздили, бо грошей ледве вистачало на життя. Ми жили в будинку, де протікав дах, стіни були розмальовані різною гидотою. В подвір’ї стояв сморід і були повні баки сміття. Дитину не можливо було змусити ходити до школи. Всюди були розбиті дороги та старі переповнені маршрутки, де водії могли нагрубіянити без причини.
Мене постійно переслідувала депресія, я не відчувала себе людиною. Боялася, що щось станеться зі мною чи дитиною і ми лишимось не захищені напризволяще.
Кажуть, що не важливо, де ти живеш, головне – залишатись людиною. Тоді чому я не відчувала себе людиною в Україні? Я була постійно комусь щось винна, відчуття незахищеності та безпорадності.
Не розумію, чому в Україні не можна зробити рівень життя як в інших європейських країнах? У нас для цього є всі можливості. Людина має бути на першому місці. Сумно від того, що люди в Україні змушені виживати та боротись з різними обставинами. І врешті решт дуже багато людей виїжджає в пошуках кращого життя, яке вони знаходять і назад уже не повертаються.
– Ну невже вам не хочеться мати гарне свято? – Син прийшов додому й шокував мене. Виявляється традиційного випускного в них не буде
Мало того, що зять без роботи сидить, бо мобілізації боїться. Так ще й до сусідки бігати почав
– То ти винна, що випиває! Нащо на війну пускала? Хотіла грошей – от і маєш! – Заява свекрухи мене ошелешила
Підвозила військового до Полтави, по дорозі розговорилися. І, знаєте, такий неприємний осад залишився після тої зустрічі. Все-таки, не скоро буде перемога, раз у нас таке погане ставлення до військових!
Моя рідна сестра ледь не підштовхнула мене зруйнувати щастя мого єдиного сина.
– Цьогоріч своїх дітей до мене не привозьте! В мене тепер інше життя! – Мама шокувала нас новиною. А ще й добряче підставила
Я доглядала бабу Гасю, поки вона хворіла. Ми навіть зблизились. Але потім до мене дійшло – вона мене використовує
За 15 років колишній чоловік не давав аліменти та не телефонував. А тут прийшов до будинку та почав дорікати мені, що я погана мати та жінка!
Я проміняв чудову дівчину на красуню з обкладинки, а тепер залишився ні з чим. Ніколи не робіть такого!
