Вкрай прикра в мене ситуація, не знаю, як бути.
Раніше ми з Данилом в місті жили, квартиру орендували, працювали. Та коли народилась друга донька – зрозуміли, що так надалі не можна. Ми не мали змоги й копійки відкласти, постійно брали в борг у друзів.
– Я поїду з кумом на заробітки. В Данії є гарна робота на будівництві. А ти поки їдь в село. З мамою легше буде, та й за оренду платити доведеться.
– А як я на роботу добиратися буду?
– Це вже згодом, поки ж ти в декреті.
Я погодилась. Перебралась в село. Життя зі свекрухою було вкрай важким. Вона – жінка зі специфічним характером. Завжди усіма командувала. Навіть рідна донька з нею увесь час сварилася, саме тому врешті й поїхала до Італії.
Чоловік справно висилав гроші. Спочатку довелося зробити ремонт в хаті, адже жити там з дітьми було важко. тож ми зробили добудову з санвузлом та великою кухнею, утеплили хату і встановили сучасну систему опалення. Будинок змінився до невпізнаваності. Поступово я звикла якось до життя в селі. Так добре, коли дітям є де погратися, поруч город з домашніми овочами. Врешті Данило запропонував:
– А нащо нам та квартира, побудуємо гарний сучасний будинок.
– Де?
– А біля мами. Однаково з часом її доглядати доведеться, так зручніше буде.
Він переконав мене. Зараз згадую й дивуюсь, чому ж я погодилась. Ми почали будівництво, я все контролювала, гроші шалені йшли. Купували найкращі матеріали, хотіли, щоб все якісне було, як то кажуть, на роки.
А тоді сталася в нашій родині біда. Захворіла на коронавірус свекруха. Вона мало не померла, місяць в лікарні була. Нам сказали, що додому випишуть лише, якщо ми купимо спеціальне медичне обладнання – кисневий апарат. Чоловік відразу погодився, віддав на це великі гроші.
Догляд за хворою повністю впав на мої плечі. Зовиця відразу сказала, що заради матері повертатися додому не може. Ба більше, вона зовсім не допомагала фінансово, хоча знала, що на ліки йдуть шалені гроші.
– Життя зараз дуже дороге, я хочу залишатись в Мілані, планую квартиру купити тут. Мушу кожну копійку рахувати, – казала вона, а сама лише виставляла в соцмережах фотографії в дорогому одязі та прикрасах.
Я скаржилась чоловікові, що мені важко. Свекруха постійно вередувала, сварилась зі мною. Вимагала, аби я цілодобово їй прислуговувала. Можу сміливо сказати, що на ці кілька років я втратила своє життя, перестала приділяти увагу донечкам і закинула будівництво. Про догляд за собою взагалі мовчу. Себе в дзеркалі вже не впізнавала.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Після початку війни стало ще важче. Свекруха вже навіть з ліжка не вставала, а чоловік не міг приїхати. І ось місяць тому мама Данила померла. Я відразу взялась за організацію похорону, ніхто мені не допомагав. І тут раптом приїхала чоловікова сестра. Вже з порогу вона почала поводитись наче господиня в моїй хаті. Усе переставляла, критикувала. А просто на поминках сказала, що буде продавати та хату, і земельну ділянку.
– Як так? Ми ж побудувалися тут!
– А хто вас просив? Мама завжди казала, що все це мені залишить, бо я молодша.
Я не могла в це повірити. Але врешті виявилось, що стара все ж написала на доньку заповіт. Це був ніж у спину. Зовиця виставила нерухомість на продаж і запросила захмарну суму – 18 тисяч доларів. За такі кошти можна квартиру в місті купити. Та Данило хоче викупити в неї ділянку.
– Порахуй, скільки ми вже вклали в мамин будинок, скільки в будівництво.
– Але в селі вони не коштують більш як 10 тисяч однаково! Купимо краще квартиру!
Після такого підлого вчинку зовиці, я бачити її не хотіла. Вона дала мені з доньками тиждень, щоб виїхати. Уявіть, навіть не дозволила пожити до продажу. Сказала, що краще пустить квартирантів. Нам довелося проситися до моєї родички, адже орендувати житло зараз не так просто.
Скажіть, що нам робити у цій ситуації? Чи можна пробачити такій родичці? І чи варто викуповувати в неї будинок?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!