Мабуть, багато молодих сімей стикалися з питанням, як потрібно звертатися до батьків свого партнера після весілля? Інколи свекруха називає невістку “донькою”, а та до неї звертається “мамо”. Хтось вважає це абсолютно нормальним, але мені здається, що це занадто. Все ж рідна мама одна, тому язик просто не повертається говорити так до практично чужої людини.
Говорю я це до того, що й сама потрапила в неприємну ситуацію і не знаю, як правильно вчинити. Надіюся, що хтось допоможе мені порадою.
Зараз мені 26 років. У шлюбі з чоловіком ми лише 6 місяців. Саме святкування було чудовим і я була на сьомому небі від щастя. Здавалося, що й з родичами мого обранця я знайшла спільну мову.
Свекри прості й приємні люди. Вони обоє на пенсії, тому живуть за містом, де займаються домашнім господарством. Батьки подбали про те, щоб у їхнього сина була власна квартира, пристойна освіта й гідна робота.
До весілля ми деякий час жили разом з ними, але загалом каталися туди-сюди. Увесь цей час я зверталася до свекрів так, як мене навчили зі шкільних років: на ім’я й по батькові. Спочатку це усіх влаштовувало, але під час святкування нашого шлюбу свекруха підійшла до мене і сказала: “Аліно, ми тепер з тобою рідні люди, тому називай мене “мамою”, а я кликатиму тебе “донькою”.
Тоді я не сприйняла ці слова серйозно, а лише усміхнулася у відповідь. Проте в глибині душі розуміла, що не зможу когось називати “мамою”, бо рідна ненька у мене одна.
Одразу після весілля у нас з чоловіком було багато клопотів, тому з батьками ми практично не спілкувалися. Однак через кілька місяців у нашій квартирі розпочалися ремонти, тому ми вирішили деякий час пожити у рідному домі чоловіка. Місця там вистачало, і ніхто не заперечував.
Увечері за столом свекруха почала розпитувати мене, мовляв, “Доню, коли нам на онуків чекати?”. Сама тема розмови абсолютно мене не дратувала, адже до подібних питань я була готовою. Однак цю гру в дочки-матері я абсолютно не розумію.
У відповідь я сказала, що час покаже і назвала жінку на ім’я й по батькові. Вона глибоко зітхнула і прочитала мораль стосовно того, що вона сприймає дружину рідного сина, як свою доньку. Я не бралася це коментувати і спробувала закінчити розмову.
Наступного дня я вирішила замовити собі піцу. Кур’єр мав приїхати за тридцять хвилин, тому я встигала сходити в душ. Однак коли я звідти вийшла, нікого не було. Спустилася до свекрухи, а вона сказала, що хтось вже приходив. Запитую, чому ж тоді не забрали моє замовлення? У відповідь жінка сказала, що у її будинку живе лише коханий чоловік і діти. Нікому іншому догоджати вона не буде. Якщо я не хочу бути її донькою, то й їсти повинна те, що дають.
Мене така реакція свекрухи здивувала. Чоловікові я розповіла про це лише тоді, коли ми повернулися у свою квартиру. Він також не знав, як це коментувати.
Зовсім скоро ми йдемо на ювілей до його матусі. Звісно, що грошей на подарунок мені не шкода, але чи потрібно закрити очі на цю ситуацію? Можливо, варто трішки поскандалити? Адже для мене завжди матір буде одна.
Що б ви могли порадити дівчині, яка опинилася в такій ситуації? Як правильно звертатися до батьків своєї другої половинки? Діліться своїми думками й досвідом.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!