Подорожувати потягами – звична для більшості справа. Це дешево, швидко і, повірте, дуже цікаво.
А ще далеко не в кожному місті є аеропорт, тож і вибір у транспорті не дуже великий. А ось залізничні станції є всюди.
Тож це – прекрасна можливість швидко дістатися до місця призначення, знайти нових знайомих і помилуватися природою нашої країни, визираючи з-за шибок в дорозі…
Але й тут не обходиться без казусів та винятків. Вашу прекрасну подорож може зіпсувати одна деталь. Тож сьогодні я поділюся з вами своєю історією.
Їхала я якось зі своєю сестричкою на море. Кожна мала своє місце. Ми спеціально заздалегідь бронювали нижні місця, щоби їхати поруч, нікому не заважати і не боятися гепнутись комусь на голову.
І ось попереду було ще цілих 10 годин, як наша поїздка почала перетворюватися на найжахливішу у житті подорож. Ідилію порушила бабуся, яка без зайвих запитань почала випихати мене з місця. Звичайно ж, діти взяли їй верхнє місце, на яке вона свідомо погодилася, плануючи зігнати когось з нижнього. Але я поступатися не збиралася.
З одно боку я розуміла, що жіночка вже старша і видертися на верхнє місце їй легко не буде. Але з іншого боку, чому це повинно мене турбувати? Вона і її сім’я свідомо обирали місце. То що тепер вдіяти?
Коли жінка почула відмову, спершу забідкалася, тоді розізлилася і пішла по провідника. Почався скандал, хоча я до останнього вірила, що зможу цього уникнути.
Після 30 хвилин суперечок, провідник здався і просто попросив мене зайняти верхнє місце і залишити бабусі нижнє. Але мені такий план зовсім не подобався.
Я язика за зубами втримати не змогла. Порадила провіднику поступитися власним місцем літній жіночці, якщо він так переймається її комфортом.
Далі були дзвінки провідника ще комусь – кому, я так і не збагнула.І нарешті стареньку забрали до іншого вагону.
Коли навколо нас знову запанувала тиша, моя молодша сестра важко зітхнула, зауваживши що вона так огризатися не змогла б і її точно з місця зігнали б. Я ж їй дала пораду, що потрібно часом вмикати і свою нахабну сторону. Інакше твоєю поблажливістю до кінця життя користуватимуться. Інакше ніяк.
У цій ситуації я вважаю, що мала рацію, адже заплатила за власне місце і мала право залишатися там усю дорогу.
Хоча за спиною до кінця шляху чула обурене бурмотіння.
Прикро, що така ситуація не єдина. Дуже часто сама спостерігала, з яким небажанням люди поступаються бабусям і дідусям місцями, бо ті, бачите, не подбали про свій комфорт заздалегідь.
Сама ж гадаю, що на наглість слід відповідати тільки наглістю. Але, хто ж у цій ситуації насправді має рацію?
Я не проти того, коли люди з власної волі поступаються місцем, але коли їх нахабно зганяють – це вже зовсім інша справа.
А ви як гадаєте? На чиїй стороні будете?
Напишіть нам в коментарях у Facebook!