– Дайте мені чогось солодкого, – звернулась вона до перехожого. – Мені недобре, – але чоловік пішов собі, як ні в чому не бувало. Інші люди відреагували так само

– Спокійно, – чула Марина здалеку голоси. – Я дам тобі цукерку. Зачекай хвильку. Люди, не будьте байдужими! Викличте швидку допомогу!

Того дня все пішло не по плану. Марина пропустила будильник, тому прокинулася надто пізно. Вона тільки розплющила очі, хоча в цей час давно мала стояти на зупинці. 

Дівчина зірвалася з ліжка й почала похапцем збиратися. Вона хотіла вдягнути свою улюблену футболку, але на ній солодко спав Мурчик. Пухнастий звір знайшов собі нову лежанку і встиг добряче на ній потовктися. От і маєш! На роботу запізнюється, а футболка знищена! Настрою вже не було, а попереду ще чекала довга дорога в заторах. 

Незважаючи на те, що Марині хотілося плакати, вона все ж зібрала усю свою волю в кулак і спробувала усміхнутися. Не було часу сумувати, адже попереду відповідальний день. Нарешті директор збирався озвучити ім’я людини, яка стане керівником відділу. Дівчина навіть не сумнівалася в тому, що ця посада мала належати їй. Адже останні кілька місяців усі успіхи компанії були можливі лише завдяки її креативності та працелюбності. Марина навіть у якості премії отримала авто, тому місце керівника було в неї в кишені. 

Тож вона миттю вибігла з дому, але все ж прийти вчасно не змогла. Дороги столиці жили за своїми правилами. До офісу дівчина добралася лише через півтори години, але їй вистачило двадцяти хвилин, щоб розплакатися і поїхати назад додому. 

Звісно, Марина чула усі ці плітки, але ніколи не вірила, що вони можуть бути правдою. Одним словом, місце керівника відділу отримала Люда, яка до цього часу підпорядковувалася вказівкам дівчини. Насправді ні для кого не було секретом, як молода Люда прислужилася перед сорокарічним директором. 

– Теоретично це місце належить Людмилі, але практично усім керувати будеш ти, – сказав шеф Маринці.

Однак вона не могла погодитися на такі умови. Дівчина написала заяву на звільнення і з гордо піднятою головою пішла геть. Та на вулиці вона більше не могла стримувати сльози. 

Пошепки

Вдома Марина теж не знайшла спокою. Після трьох годин безперервного плачу вона згадала про свою улюблену футболку, яку встигла викинути на смітник. Їй стало сумно й гірко. Після коротких вагань дівчина вибігла в тапочках на вулицю, щоб забрати свою річ назад.

Однак дорогою Марині стало погано. Вона знала, що це може трапитися в будь-який момент, тому завжди мала з собою цукерку, але не сьогодні. Дівчина запхала руку в кишеню домашнього халата, а там порожньо.

– Дайте мені чогось солодкого, – звернулась вона до перехожого. – Мені недобре, – але чоловік пішов собі, як ні в чому не бувало. Інші люди відреагували так само.

– Спокійно, – чула Марина здалеку голоси. – Я дам тобі цукерку. Зачекай хвильку. Люди, не будьте байдужими! Викличте швидку допомогу!

До тями дівчина прийшла вже в стаціонарному відділенні лікарні. На щастя, її вдалося врятувати, але встановити особу ніхто не міг. Воно й не дивно, бо у Марини не було з собою жодних документів. Якась незнайома жінка саме несла сміття, коли побачила дівчину, якій стало погано. Вона дала їй цукерку, чим зупинила приступ. Потім їй довелося силоміць змусити перехожого чоловіка зателефонувати у швидку допомогу, адже інші люди просто розібралися. 

– Я ще тоді зрозуміла, що звідкись знаю цей голос, – ділилася згодом Марина. – Виявилося, моя рятівниця жила зі мною в одному домі. Вона постійно до всіх віталася, але я ніколи їй не відповідала. Мені тепер так соромно за свою поведінку. 

Як тільки дівчина знову стала на ноги, вона відшукала Дарину Тимофіївну, щоб особисто подякувати їй. Та виявилася приємною, милосердною і доброю жінкою. Дарма усі вважали її дивачкою, адже вона просто хотіла бути привітною.

– Найбільше мене вразило те, що ніхто не реагував на прохання про допомогу. Сумно. Хоча насправді я б теж засумнівалася, якби невідомі люди голосно кричали біля смітників і просили викликати швидку, – зітхає Марина. 

Але ж скільки таких випадків. коли нужденні так і залишаються непочутими….

А як би ви вчинили на місці жінки? Чи доводилося вам просити перехожих про допомогу? Чим це закінчилося? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Adblock
detector