Дала бабусі біля Сільпо 200 гривень. Не очікувала, що старенька витратить гроші на такі продукти!

Тиждень тому я після роботи заїхала у Сільпо. Купила продукти до вечері, якісь шоколадки, чипси на перекус. І біля виходу помітила стареньку бабусю. Одягнена вона була дуже бідно. Зношена сорочка, поверху брудненька курточка, на штанах де-не-де були дірочки. 

– Будь ласка, дайте хоча б 2 гривні, прошу. Хай Вас Бог милує. 

Знаєте, от я дуже негативно ставлюся до жебраків. Адже більшість з них – якісь пияки чи злодюжки, гроші втрачають на випивку та цигарки. Але тоді чомусь так щиро шкода стало бабусю. У гаманці мала тільки 200 гривень і все. 

– Прошу, тримайте.

– Господи, спасибі тобі велике, доню. Нехай Бог тебе благословить та добру долю.

Я вирішила прослідкувати за старенькою, аби точно розвіяти всі сумніви. Вона помалу пішла у Сільпо та обирала найдешевші позиції. Взяла гречку, пакет молока, вівсянку, декілька гнилих яблук, які були уцінені. 

Від магазину бабуся пішла до закинутих гуртожитків. Там часто живуть неблагополучні родини або ж цигани. Я далі прослідкувала за старенькою. Бабця піднялася на 3 поверх, відчинила старі, скрипучі двері. 

Я постояла декілька хвилин біля її “квартирки”. А потім набралася сміливості та постукала. Сказати, що я була в шоці – то нічого не сказати. Кімнатка така малесенька, тільки стіл, диванчик розкладний, вішаки та холодильник. Стара, скрипуча підлога, пліснява на стінах, обдряпані шпалери. 

Пошепки

Бабуся обережно налила молоко в блюдечку та поставила на підлогу. Тоді до неї одразу підбігли маленькі кошенятка та кішка. 

Мені тоді щиро стало шкода бабусю. Як виявилося, Галина Василівна з Бердянська, сюди евакуювалася з початком війни. Але не мала так багато грошей на оренду квартири чи продукти. Тому була змушена жебракувати. 

На щастя, мій друг займався волонтерством. Я негайно зателефонувала йому та розповіла про бабусю. Вже через годину він приїхав до гуртожитку, ми зібрали всі речі бабусі, навіть про котиків не забули. Щоб ви розуміли, всі її “пожитки” вмістилися у невеликий пакет від Сільпо. 

Тепер пані Галина живе у спеціальному пансіонаті для літніх людей. А котиків ми роздали у добрі руки. 

– Спасибі, донечко, ти мій ангелик-охоронець. Хай Бог тебе береже, – ніжно сказала бабуся Галина на прощання. Я її міцно-міцно обійняла. 

І хочу сказати всім-всім, хто прочитає цб історію – робіть добро! Особливо зараз, у такий складний для нашої нації час. Допомагайте тим, хто втратив домівку. Допомагайте людям та тваринкам. Не пожалійте тих 200 гривень Для вас то можуть бути дрібниці, а для когось цілим щастям та порятунком. 

Будь ласка, допомагайте! Адже Бог все бачить. І він обов’язково колись відповість добром на добро. 

Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.

Напишіть нам в коментарях у Facebook!