Знаєте оте погане відчуття материнського розчарування у рідні дитині, яке не дає тобі ні їсти, ні спати.
Вже декілька років я живу в такому стані. Хоча сама старалася гідно виховати Наталку, постійно молила Бога, аби він дав донечці гідну долю.
Я навіть їхала на заробітки в Італію, аби назбирати грошей Наталці на власну квартиру. 5 років трудилася на фабриці, жила у невеличкому гуртожитку та їла дешеві макарони.
Однак, життя в Наталки не так склалося, як я того хотіла.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Її чоловік часто випиває, приводить додому різних дружків-пияків. З роботи мого горе-зятя давно попхали, тому він або просить в сусідів гроші на горілку або ж забирає в Наталки.
Не раз я казала доньці, аби вона кидала того пияка та жила спокійно. Бо це не чоловік, а просто тягар на все життя. І який він батько, якщо йому горілка важливіша за рідних дітей?
– Мамо, будь ласка, не лізь у мою родину, я сама знаю, що робити, – дорікала донька щоразу, як я згадувала за Михайла.
Але мені серце краялося, коли я заходила до них у гості. У холодильнику порожньо, брудно, в смітнику валяються порожні пляшки з-під горілки або ж цигарки недопалені. А який запах, аж з вулиці чути. Дивно, як сусіди ще не викликали служби опіки на мою Наталку.
Я час від часу передаю Наталі продукти, домашню консервацію, інколи купую для онуків щось з одягу. Бо боюся давати гроші, раптом, Михайло ці кошти вкраде собі на горілку.
Але я зараз на пенсії, маю певні заощадження, трішки економно живу. Пару днів тому зламала руку, у нашому будинку хтось викрутив лампочку і впала на сходи.
Мені важко зараз зі зламаною рукою ходити на базар чи купувати ліки. І минулих вихідних я попросила доньку купити мені щось поїсти. Дала свою карточку та список.
І донька принесла мені великий пакет продуктів та ліки. Я зробила чай, ми повечеряли. Але от зовсім забула про те, аби забрати карточку.
Згадала тільки наступного дня, коли мені прийшла смс-ка про те, що хтось розплатився моєю карточкою в магазині. Пароль знала тільки донька. Тому я одразу до неї зателефонувала
– Ой, ма, а я вийшла в магазин, аби купити дітям макарони та сосиски. Завтра буду йти після роботи і тобі поверну обов’язково!
Мені не шкода, то ж всього донька витратила 400 гривень. Тільки картку Наталка не принесла ні наступного дня, ні впродовж тижня. Але списання з картки були ледь не щодня. То якісь продукти, то одяг чи комунальні послуги.
Ну я вже не витримала, подзвонила до Наталки:
– Доню, я ті гроші для себе відкладала. У мене мала пенсія, треба ж на щось жити.
– Мамо, а в мене двоє дітей. Тобі так шкода для онуків гроші чи що?
От ми через карточку і посварилися. Я пішла у банк та сказала, що треба нову зробити, а ту стару заблокувала. Звісно, всі гроші я перевела на нову карточку.
Ну і декілька днів Наталка до мене не дзвонить, не питає, як здоров’я. Я прошу сусіда молодого, аби ходив у аптеку та магазин. Шкода, що так через гроші донька відвернулася від мене.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!