Початок історії
Чоловік зірвався з багатоповерхівки. Не витримав трос.
Це був жахливий удар для нашої сім’ї.
Єдине, про що я молила Бога, щоб мій коханий вижив. У нього двоє маленьких дітей і дружина, яка до нестями його обожнювала. Напевне, у житті все зрівноважується. Не могла б бути ідеальна сім’я і жити в цілковитому розумінні та достатку. Щось все-таки мусило завадити. І цим переломним моментом для нас стала ця випадковість.
За життя мого Максима боролися 18 годин. В операційній зібрався цілий консиліум із 4 хірургів та кількох медсестер. Врятувати його вдалося. Але ми повинні були лягати на повторну операцію через декілька місяців. Та й шанси, що він стане на ноги й повернеться до нормального життя були критично низькими.
За кордон, дякувати Богові, їхати не треба було. Усе обіцяли зробити в Києві, але ціна кусалася не менше, ніж у європейських країнах. Тоді я зрозуміла, що в життя все-таки є ціна. І вона, повірте, справді захмарна.
З фінансами у нас скрутно не було, але сума, яку мені назвали, була захмарною. Я не знала, де мені знайти стільки тисяч. Усе, що мала, вже віддала на першу операцію. Та й родичі бізнесменами не були. Помогти нічим не змогли б. Цілу добу я не знаходила собі місця і думала, як мені врятувати життя чоловіка.
За тиждень я винесла з дому все. Продала навіть ті речі, які в принципі продати не можна було.
Але того вистачило тільки на ліки. Я ходила і просила з простягнутою рукою, бо думала, що люди змилуються, як це колись зробила я. Але позичати таку суму ніхто не хотів. У лікарні мені радили звернутися у якийсь фонд допомоги. Прийшла. Назбирали дріб’язок, а для більшого потрібно було почекати ще кілька місяців. Стільки часу у мене не було.
Час ішов. І я все-таки наважилася звернутися до Світлани. Довго відтягала цей шлях, адже не хотіла мати щось спільне з цією дівчиною. Ми розійшлися на прикрій ноті і не дуже хотілося йти до неї у вигляді жебрачки.
З іншого боку у неї переді мною борг. Тож я не прошу, а просто забираю своє.
Ризикнула заради чоловіка. Його життя було для мене ціннішим, аніж власна гордість.
Я подзвонила у двері шикарного будинку, у якому зараз жила Світлана, і завмерла в очікуванні.
Світлана відчинила. Вислухати мене вона погодилася. Але у відповідь тільки розсміялася. Сказала, що за стільки років роботи висотником Максим вже мав крила відростити. Мене така манера спілкування сильно образила, але я не показала цього.
Наостанок довелося пригадати Світлані про борг. Мені було цікаво, чому вона так зі мною поводиться, адже я фактично врятувала їй життя і навіть на заміну дуже довго нічого не просила.
– Що ти розказуєш. Якби не тітка Ліда і її син, то я б не полетіла до Ізраїлю. Це вона мене врятувала».
Я нічого не зрозуміла. Пояснюю їй, що гроші на операцію та лікування дала я. А Світлана вперлася, що я брешу, бо таким чином хочу у неї гроші випросити.
І навіть коли я переконала дівчину, що жива вона завдяки мені, Світлана гордо заявила, що я зробила це з власної волі і вона тепер мені нічого не винна.ж. А якщо так треба вернути борг, то мені краще піти до її мами. Вона ж у мене з рук ті кошти брала. Отже, і їй розплачуватися.
Мене виставили за двері з нічим. Цього я й очікувала.
Через тиждень я йшла з лікарні, занурена у свої думки. Перестріла мене сусідка по під’їзду. Розповіла, що у неї зять із дітьми на Шрі-Ланку на 2 місяці полетів. Потім запитала, чому я така сумна? А що мені сказати? Що в мене чоловік скоро Богові душу віддасть? Чи те, що вони всі мають чим похвалитися, але коли потрібно позичити гроші, то різко бідніють..Просто на очах…
Так я й залишилася вдовою. З маленькими дітьми на руках. Максим прожив ще три місяці. Операцію ми так і не зробили. Пішли ускладнення. Зараз я сама не своя. Хочу виїхати з міста, щоб більше ніколи не перетинатися з тіткою Ритою і її донькою. Вважаю, що гибель мого коханого на їхній совісті.
Так що не розкидайтеся добротою. Цього ніхто не оцінить.
Що думаєте про ситуацію?
А ви вірите в те, що добро повертається?
Фото з відкритих джерел
Напишіть нам в коментарях у Facebook!