Команда “Пошепки” натрапила на історію від читачки, яка ще раз доводить, що добре серце людини – це найбільше багатство, яким вона може володіти. Ні квартири, ні машини, ні гроші навіть близько не зрівняються з любов’ю, яку в сучасному світі не кожен вміє приймати і дарувати. Прочитайте статтю і напишіть, чи вразила вона і Вас.
Нам з сестрою з самого малку було складно знайти спільну мову. Спілкування якось зовсім не клеїлося.
Вона завжди така спокійна, правильна. Мене завжди дивувало те, як легко вона приймає всі удари долі ще й з усмішкою на обличчі.
Мені про таке залишалося тільки мріяти.
Після закінчення універу життя розвело нас по різних стежках.
Оля вийшла заміж за свого одногрупника і переїхала в його рідне місто. В невістки пішла, як то кажуть.
Я довго задніх не пасла – за рік створила власну сім’ю. Народила своєму Павлові 4 донечок.
Зізнаюся чесно, було зовсім непросто. Грошей ледь вистачало. Дівчата росли, треба було їх ставити на ноги.
Ми з чоловіком багато працювали, бувало й таке, що Павла кілька діб не було вдома – пропадав на черговому підбробітку.
В сестри все складалося трохи інакше.
В шлюбі з Дмитром у неї народився тільки один син. Іванко з дитячих років був дуже самостійним, тому ніхто і не здивувався, коли у 18 років він вже знайшов собі роботу і почав допомагати батькам.
Мамуся бачила, як мені важко. Вона віддавала мені всю пенсію, всі свої заощадження, а потім взагалі мене здивувала звісткою:
– Даринко, я дім на тебе переписала – роби з ним, що хочеш. Старшій скоро в університет вступати, то гроші зайвими точно не будуть.
Я не могла підібрати слів, щоб виразити вдячність мамі за її доброту і щедрість.
Сестрі про те, що сталося, ми, звісно ж, не розповіли. Ще захоче у мене все відібрати.
Після того, як хата і земля стали моїми, я взагалі перестала спілкуватися з Олею.
– Мамо, вона точно претендуватиме на свою частку!
– Не хвилюйся, доню. Перепишемо тоді на неї земельну ділянку біля поля. Її Іванкові на майбутнє і того вистачить. Він ж чоловік – хай вчиться давати собі раду в тому житті.
Він так і робив! Доробився до того, що його запросили на роботу в Італію. Батьків взяв з собою.
На мій подив, Оля про нас не забула і зла за хату не тримала – кожного місяця передавала солідні посилки з різними закордонними смаколиками.
Через 10 років остаточно повернулася з Дмитром в Україну.
Я рада була її бачити, як-не-як, а скучила за рідною душею.
– Дарино, у мене до вас ділова пропозиція.
Тут моє серце забилося частіше: невже вимагатиме свою долю грошей?
– Мій син вирішив залишатися в Італії. Там у нього робота, сім’я, друзі, знайомства. А ми вже немолоді, хто зна, куди далі життя заведе. То, може, я б переписала на котрусь з твоїх доньок свою квартиру, а вона хоча б іноді за нами приглядатиме на старості літ.
Наймолодша погодилася одразу – нічого їй з чоловіком по орендованих квартирах все життя тинятися.
Тепер усі живемо душа в душу. Я кожного дня дивуюся доброті і щедрості моєї сестри. Таку людину зустріти – той ще дарунок небес.
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився з нами читач сторінки “Пошепки”. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю.
Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть свою історію і команда наших редакторів поділиться нею з іншими читачами. Надсилайте на пошту [email protected]
Напишіть нам в коментарях у Facebook!