Ми з Остапом одружилися ще у 2004 році. І, знаєте, зі свекрухою мені не те що не пощастило – Ольга Василівна мене просто ненавиділа всім серцем.
Досить довго свекруха не давала нам благословення на шлюб. Тільки коли Остап пригрозив, що без її згоди піде до церкви, то мама здалася. Але на всіх весільних фотографіях у пані Ольги такий вираз обличчя, наче вона лимони проковтнула. Навіть до кінця весілля не посиділа, пішла ще до того, як мала мені фату знімати. Добре, що її “замінила” на такому обряді хрещена мама Остапа, тітка Рая.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
Після народження діток справи геть пішли на дно, грубо кажучи. Спершу свекруха бажала мені “сконати у пологах” та “корчитися і крутитися від болю, як та змія”. На щастя, її нарікання не збулися, всіх 3 синів я народила легко.
Потім пані Ольга ревно переконувала чоловіка та інших родичів, що діти нагуляні.
– Ну ти глянь, що то за ніс? На тебе геть не схожий.
– Мамо, ну ти сліпа? Подивися, то моя копія. Вуха, підборіддя, а носик жінки.
– Ні, не вірю. То не наша порода.
Навіть коли діти хворіли, то свекруха навіть варення якогось з села на чай не хотіла передавати. Тільки вкотре натякнула чоловікові, що “наша порода не така квола, то нагуляні дітки”.
Після того випадку ні я, ні Остап не хотіли бачитися зі свекрухою. Принципово не приїздили до неї у село на свята. Могли перестрітися тільки тоді, якщо хтось з родичів нас у гості запрошували. Але це було вкрай рідко, бо в Остапа не така велика родина.
Пані Ольга не вітала онуків зі святами, не передавала подарунки. Навіть не цікавилася, як їх справи у школі. Добре, що мої батьки сумлінно виконували роль найкращих бабусі та дідуся для онуків, тому діти так і самі забули про бабцю Олю.
Але все змінилося цього січня. 2 числа до нас зателефонувала сусідка з села та сказала, що пані Ольга у лікарні. Чесно, я забула всі її образи та насмішки, накинули куртки та поїхали до відділення. Виявилося, що за ці 20 років свекруха геть заслабла. Погано бачила та чула, читала все по губах. А ще мала проблеми з нирками, спина боліла, важко ходити в туалет чи просто стояти 5 хвилин.
– Вона сама геть не може жити. Потрібен нагляд та лікування.
– І що ви порадите?
– Ви або няньку найміть, або самі наглядайте. Або віддайте у пансіонат, там професіонали вже про неї потурбуються.
Ми з чоловіком вирішили поки взяти свекруху на поруки. Не знати, чи та доглядальниця буде совісно виконувати роботу, не довіряю чужій людині. А пансіонат…Ну це трохи дороге задоволення, нам поки не по кишені.
Напередодні переїзду купили свекрусі ортопедичний матрац, нову білизну та нічнушку з капчиками. Думала цього літа взяти відпустку на 2 тижні та чкурнути в Одесу. Однак, довелося ці дні витратити на інше – догляд за пані Ольгою.
Я її водила під руку в туалет, бо вона могла впасти на підлогу. Після операції у неї дуже трусилися руки, тому я ще годувала її з ложечки. Окремо робила каші, супи, щось таке ріденьке, але дуже ситне. Ввечері читала їй якісь новини, казки чи оповідання, аби та заснула.
Однак, всі мої подруги та колеги були шоковані, коли дізналися, що я все-таки взяла свекруху додому:
– Ти взагалі збожеволіла? Після 20 років знущань вона стала така немічна, а ти її доглядаєш?
– Де твоя гордість? Ти розумієш, що так не можна? Вона тобі за це не подякує, а ще гірше почне відноситися!
– От побачиш, через таких свекрух шлюб руйнується. Вона вовк в овечій шкурі!
Але я не слухала ці дурні нарікання. Навіщо? Я не просила поради, а просто поділилася такою новиною. А вони налетіли, одразу почали мене засуджувати.
Декілька днів тому я прибирала у кімнаті свекрухи. І вона так легко та ніжно взяла мене за руку, попросила нагнутися
– Донечко….Ти вибач, що так до тебе відносилася….Бог вже мене покарав за такі гріхи.
– Все добре.
– Ні, не добре. Доню, будь ласка, прости мене, я була стара та дурна…
Я не тримаю більше зла на свекруху. Бачу, що їй і так погано та не знати, чи дотримається до літа. І хто, як не я, потурбуюся про неї?
Бог нам наказував прощавати ворогів. Адже любов – то найсильніше, що є у наших серцях.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!