Сергій з Катею міцно спали, коли пролунав сигнал повітряної тривоги. Все, як завжди. Вони вже звикли і не ховались під звуки сирени, бо у них було спокійно. Та цієї ночі Катя, ніби відчула і, хоч з великим зусиллям, та розбудила чоловіка.
Вони спустились у підвал. Під їх домом великий підвал з бетонним перекриттям. Сергій бурчав: «Для чого це? Завжди з хати не виходили, а це серед ночі йди кудись і ховайся».
Коли він це говорив пролунав вибух. Потім ще один. До ранку подружжя не виходило і не спало. Коли був уже відбій все одно залишались в безпеці.
На ранок вийшли на подвір’я і побачили, що у їх будинку немає вікон та частини покрівлі. Всередині теж була часткова руїна – у двох кімнатах впала стеля та не вціліли дві стіни всередині будинку.
Катя від розпачу заплакала:
– Боже, коли ж ми це відремонтуємо? Як буде давати всьому раду?
– Не плач, головне, що живі залишились. І все завдяки тобі – заспокоював Сергій.
За кілька метрів від їх дому впала ракета, а вибухова хвиля наробила такого лиха.
Поступово розібрали завали та почали ремонтувати дім. Спершу зробили дах, тоді стіни всередині будинку та поставили вікна. На це пішли всі заощадження та допомога (фізична та грошова) небайдужих людей, батьків та друзів.
Всередині самого будинку ще було багато роботи, але вже жити можна. Так і перезимувати. Дякувати Богу, що грубка вціліла.
А цього літа до подружжя завітали непрохані гості – двоюрідний брат Сергія – Олег.
– Ти, братику, живеш у бабусиному будинку, але ж ти не єдиний онук. Чому це саме ти його успадкував? – все повторював Олег.
– Ти ж до бабусі Ганні не навідався жодного разу, коли вона хвора лежала, чи коли дрова потрібно було привезти й нарубати.
– Де заповіт? За яким правом тут живеш? Я цього так не залишу. Частину свою відсужу, а той ще й твою заберу, де видно, що був ремонт. Зачекаю лише, щоб до ладу все тут привів – сміявся Олег.
Сергій і Катя дуже переймалися з цього приводу. Коли вони доглядали бабусю, Олега не було, коли вони робили ремонт і облаштовували дім, Олега не було, коли їх будинок постраждав і вони з усіх сил працювали, щоб відремонтувати його, Олега не було. Тепер де він приїхав і почав права качати.
За деякий час прийшов лист із викликом до суду. Олег все ж подав позов про спадщину. Після цього Катя, не стрималась і розплакалася просто в магазині, стоячи у черзі.
– Що сталось? – питає продавчиня.
Катя розповіла все, що відбувалось у них. І про суд, і про нахабного брата, і про їх старання з чоловіком, що тепер переросли у відчай.
– Нехай Сергій до мене зайде – сказала місцева староста, яка в цей час була у магазині. – Щось вигадаємо.
Сергій так і зробив. Після розмови зі старостою, повеселішав, навіть.
– Якась надія є? – питала Катя.
– Є, але в подробиці не вдаватимусь, боюсь зурочити.
На суд Олег з сім’єю прийшли при повному параді. У них був лише єдиний аргумент – про спадщину не знали і свіже повітря дітям, яких у них троє, корисно.
В Сергія ж була ціла група підтримки. Сусіди розповіли, як було насправді. Що Сергій вклав у цей дім багато часу та грошей зробив гарний ремонт, а Олег ніхто ніколи в селі не бачив. І після того, як будинок постраждав, то Сергій з дружиною все робили, щоб його зремонтувати, а Олег на все готове прийшов. Навіть чеки з покупок будматеріалів знайшлись, що це підтверджували.
Суд Сергій виграв. Олег же кричав, що «подасть скаргу і все одно відсудить свою частину, щоб було справедливо».
Та Сергій з Катею зітхнули з полегшенням, їх будинок залишиться у них.
– Це, Катю, село, а не місто. Тут усі усе про всіх знають і допомагають одне одному, он так як нам – казав Сергій.
Вони повернулись до свого сільського будиночку та щасливі сіли пити чай на їх ще не відремонтованій до кінця кухні. Життя триває.