Коли мені виповнилось 14, а сестрі 10, мама розлучилась з татом та поїхала на заробітки. Важко було прощатися з нею так надовго, але за нами доглядала бабуся. Вона намагалась дати нам усе, що потрібно. Однак маминої любові все одно бракувало. Я сподівалась, що вона довго в Іспанії не працюватиме, але помилялась. Зникла на цілих 15 років. За всі роки ми не отримали від мами ні копійчини, тому звикли, що єдина людина, яка завжди була поряд — це наша бабуся.
Минуло багато років і нашої старенької вже не стало. Трикімнатна квартира залишилась нам, однак вирішили її продати, щоб кожна могла купити собі окрему. Тепер влаштовуємо своє життя порізно. Однак, неждано-негадано приїхала наша горе-мама.
– Як це ви продали квартиру? — говорила вона.
– Бабуся переписала її на нас, і ми вирішили, що буде краще якщо кожна матиме свій куточок. Тому й продали — відповідала я.
– Добрий день! А де мені тепер жити? — обурювалась мама.
– Ти покинула нас і жодного разу навіть не зателефонувала за 15 років! Обіцяла нам грошима помагати, а сама ні копійки не вислала. Ми на саму бабусину пенсію втрьох жили.
– Мене нічого не цікавить! Мені потрібне житло, тому вирішуйте, хто з вас прийме мене до себе.
У нас з сестрою очі аж на лоба вилізли! Виявилось, що всі ці роки вона жила у якогось старого, сподіваючись, що він перепише на неї усі свої статки. Проте після смерті він зовсім нічого їй не залишив. Неприємна ситуація, але ні я, ні сестра не хочемо жити з нею в одній квартирі. Що нам робити? Як пояснити це мамі?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!