Ярина добре запам’ятала той день, коли вони з чоловіком прогнали рідну доньку. Тоді вони сиділи з чоловіком за столом та вже чекали на Оксану. 
– Мамо, я хочу тобі щось розповісти. Тільки прошу вас, не сваріться… Річ у тім, що ви скоро станете бабусею й дідусем.
– Що ти таке говориш, Оксано? Ти з нами жартуєш?
– Мамо, це правда. Прошу вас, не сердьтеся на мене.
– А ти що думаєш, що ми свято організуємо тепер на твою честь? – з-за столу піднявся батько. Він був блідим, а голос тремтів. – Ксеню, як так ти могла? Ярино, принеси мені краплі…. і води склянку.
Ярина одразу побігла за ліками, адже в Олега Петровича були проблеми з серцем. Йому було заборонено хвилюватися. Чоловік схопився за груди.
– Татку, не хвилюйся, все буде добре!
– Йди геть звідси, щоб ми тебе не бачили! – крикнула на неї Ярина і кинулася викликати швидку. – Якщо з батьком щось трапиться, то в цьому будеш ти винна…
Олег Петрович повернувся з лікарні лише після трьох тижнів. Тоді й донька розповіла, що закохана в тренера з плавання.
– Я ж йому сказала, що вагітна, а він тоді мені сказав, щоб забула про наші стосунки. Лише тоді повідомив, що одружений і має двоє дітей.
– О то доньку виховали, яка в чужу сім’ю ще й влізла. Чим ти думала? Краще йди, щоб я тебе більше ніколи не бачила.
– Матусю, тільки не проганяйте мене! Куди ж я піду?
– Треба було думати про нас, коли зустрічалася з одруженим чоловіком!
Зібрала речі донька і не повернулася того вечора. Спершу подружжя і не згадувало про неї. А потім стали хвилюватися. Шукали по усіх родичах та друзях, але все без успіху. Згодом звернулися до правоохоронців, а ті лише розводили руками.
Чоловік з жінкою дуже картали себе за те, що так вчинили з рідною донькою. Вони уникали один одного й весь час проводили на роботі. Після років поневірянь пара вирішила всиновити дитину. Хотіли хоч якось врятуватися від такого горя.
В інтернаті їм приглянувся півторарічний хлопчик.
– Олеже, він такий гарненький! – мовила Ярина. – І наче на тебе подібний. Поглянь, такі ж карі очі, чорнявий. Візьмімо його. Ти не проти?
Хлопчик був дійсно чудовим. Він був дуже ніжним та милим, нові батьки купили все необхідне для п’ятирічного хлопчика. Але Олегу Петровичу не давали спокою сумніви. Він щодня приходив додому все сумнішим, тоді Ярина вирішила спитати в чоловіка, що трапилося.
– Знаєш, відколи ми всиновили Тихона, у мене з’явилося відчуття, наче він дійсно наш, рідний. Я чудово розумів, що це від того, що це маленька дитина, яка називає мене татом, що я люблю його. Але мені було дуже цікаво, хто ж його справжні батьки.
Як з’ясувалося, малятко знайшли біля молодої жінки в халабуді на околиці міста, де збиралися безхатьки. Правоохоронці підтвердили цей факт і показали мені фото цієї дівчини. Мені важко тобі це говорити, але я більше не можу тримати все в собі. Це була наша Оксана. Вона народила, а через відсутність медичної допомоги, її не стало.
– Ти хочеш сказати, що Оксаночки немає?
– Так, а Тихін – наш рідний онук.
Що ви думаєте з цього приводу?