Мені 52 роки і я самотня жінка. З чоловіком розлучилась десять років тому. До цього прожили 18. Не скажу, що наш шлюб був ідеальним, Павло зовсім не проста людина. Та я його щиро кохала і ніколи не шкодувала про свій вибір. Так, трохи лінивий, вдома мало допомагає, так не намагається багато заробляти, утім працює, не п’є, ніде не вештається.
Подруга Катя завжди захоплювалась ним:
– Ти не розумієш, як тобі пощастило! Не цінуєш Павла!
Вона завжди як до нас приходила – вихваляла мого чоловіка.
– Ой, це Паша лінолеум постелив? Подивись – ідеально!
– Та це будь-хто може зробити!
– Не кажи так! Дуже гарно в нього вийшло. Та й дітей як він любить, уроки з ними робить!
– Це ж нормально. Хіба в цьому є щось дивне?
– Ох, до Червоної книги його внести треба. Майже нема таких.
І так щоразу. Та я якось не звертала уваги. Увесь час зайнята була, працювала, дітей виховувала. З Павлом часто сварилась. Мене дратувало, що він не хоче чогось кращого. Ось, наприклад, я завжди автівку хотіла, якусь не дорогу. А чоловік цього не розумів, навіть на водійські права скласти іспити не намагався. Його все влаштовувало.
З часом діти закінчили школу й поїхали на навчання. А тоді Павло якось прийшов і гордовито заявив:
– Я йду до іншої. Ти мене ніколи не цінувала. А я хочу почуватись коханим!
– І давно в тебе роман?
– Кілька років. Хоча Катя давно вже натякала, що я можу кращу дружину знайти!
– Яка ще Катя?
– Твоя.
Я мало не впала. Паша зраджував з моєю найкращою подругою. А коли вирішила з нею поговорити, Катя лиш руки розводила:
– Ти сама винна, я натякала, що до нього варто краще ставитись. Як ти б хитрішою була – він би нікуди не дівся.
– Але ж ми подругами були! Я тобі довіряла!
– Ага, ти лиш про себе завжди дбала. А моє життя тебе не цікавило.
Ця зрада мене серйозно підкосила. Довго я оговтатися не могла. Підтримували діти. Вони, до слова, з батьком через це спілкуватися перестали. Хоча я ніколи про це не просила.
З часом мені стало легше. Донька почала запрошувати мене в салони краси. Я зайнялась своїм здоров’ям, навіть аеробіку відвідую. Минуло три роки і я почала насолоджуватися життям: подорожувала, сиділа з онуками. Не буду приховувати, мала кілька побачень, та жоден з чоловіків, з якими я зустрічалась не міг мене зацікавити.
Якщо вас зацікавила ця історія – шукайте більше зворушливих та життєвих оповідок за посиланням – https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
І ось зараз, коли я повністю задоволена усім сталося те, чого я не очікувала. Одного дня із самого ранку в мої двері постікали. Відчиняю і бачу на моєму порозі стоїть Павло.
– Що ти тут робиш?
– Прийшов додому. Тепер тут житиму.
– Ти що?
– Послухай, я помилився, дуже, це все криза середніх років, а Катя мене просто здурила, постійно намовляла проти тебе.
– Помилка – це одна ніч. Ти десять років з нею жив.
– Ти не уявляєш, скільки разів я хотів повернутися, а не наважувався. Ще й діти досі мене знати не хочуть.
– І що, ти гадаєш, що всі тебе так просто пробачать?
– Сподіваюсь. От подумай, ми не чужі, я завжди насправді тебе любив. Нащо на старість самотніми бути? А вигнати ти мене не можеш, адже це й моя квартира.Я просто поступився нею, коли йшов.
Спочатку його слова мене обурили. Навіть була думка поїхати до Італії, заробити й віддати йому гроші за половину квартири. Та потім я замислилась. А що як Пало має рацію і нема що нам на старості шукати інших. Як ви гадаєте, варто пробачати таку підступну зраду?
Більше цікавих життєвих історій тут – https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!