Десять років тому Славко запропонував розійтися перед самим весіллям. Він пішов без жодних пояснень чи вибачень. А сьогодні вирішив мені зателефонувати

Юля вже засинала, коли раптом почула дзвінок мобільного. Спочатку вона навіть подумала, що це будильник, який вона налаштувала не на ту годину. І тільки згодом збагнула, що їй телефонували.  На екрані висвічувався незнайомий номер. Дивно, хто ж це міг їй дзвонити о такі порі? 

Юля завагалася. А варто взагалі відповідати?

— Слухаю, — вона все ж наважилася дізнатися, хто потурбував її так пізно..

— Привіт, сонечко. Впізнаєш?  

Спочатку Юля нічого не зрозуміла. А потім впізнала голос. Так  її називав колишній хлопець. Але невже це був він? Понад 10 років уже минуло відтоді, як вони розійшлися.

— Слава? Так, впізнаю, — серце дівчини забилося швидше. Вона аж присіла від хвилювання. — І де ж ти пропадав? Стільки років не бачилися…

— Так, багатенько минуло. Але зараз це не має значення,- засміявся чоловік і одразу ж закашлявся.

— Нездужаєш?

— Є таке. Зараз погано почуваюся. 

— Чому телефонуєш?

— Хочу дещо запитати.

— Питай, я слухаю.

— А ти мене ще любиш?

Юлія не відповідала. Вона раптом пригадала, як важко їй далися перші кілька років розлучення. Чи хотіла б вона повторити це знову?

— Кажи, як є. Я не ображуся.

— А яка вже різниця? — уникла відповіді Юлія.

— Ну є, якщо питаю.

— Що ж… Тоді люблю, — коротко кинула жінка і заплющила очі. 

Славко посміхнувся.

— Радий це чути.

Дзвінок обірвався. Чоловік вимкнув телефон.

Серце Юлі калатало так, ніби зараз вистрибне з грудей. Вона повільно відклала телефон і замислилася. Чому це раптом її колишнього зацікавило таке питання вночі? Та ще й через 10 років після розлучення. 

До слова, десяток літ тому Славко сам прийшов до коханої і заявив, що їм слід розійтися. Це трапилося перед самим весіллям. Не було жодних пояснень чи вибачень. Хлопець просто пішов. І що змусило його сьогодні поцікавитися, чи кохає його колишня досі?

— Що сталося? — до Юлі підбігла маленька донька.

— Усе  добре. Хтось номером помилився. Іди спатки. 

Але якби ж… Через декілька днів Юля отримала листа. Він не був підписаним, але жінка вже здогадувалася, від кого він.

«Добрий день, Юліє. Це мама Славка. Пишу вам від його імені.

Знаю, що нещодавно ви розмовляли з ним по телефону. Думаю, вас дуже стривожив цей жест. Можу вас зрозуміти. Тож зрозумійте і ви Славка. Йому було вкрай важливо знати, чи відчуваєте ви до нього щось.

Десять років тому він помилився. Кинувши вас просто перед весіллям. Але не поспішайте його осуджувати. У нього на те була серйозна причина. Славко важко хворий. Саме того дня він і дізнався про власний недуг. 

Лікарі не могли йому допомогти і давали невтішні прогнози. Своїми проблемами мій син не хотів обтяжувати ще й вас. Знав, що ви варті кращого.

Усі ці 10 років Славко стежив за вашим життям. Ви й досі йому небайдужа. Хоч він і знав, що ви все-таки вийшли заміж за іншого. А зараз він зичить щастя та здоров’я вашій доні.

Напевне, весь цей час ви були впевнені, що він забув про вас. Мушу запевнити, це не так. Він згадував про вас щодня.

Вчорашній дзвінок був останнім у його житті. Мій син пішов із життя з посмішкою та відчуттям виконаного обов’язку. Йому було важливо почути, що ви й досі його кохаєте. Це було його останнє бажання – почути ваш голос.

Не ображайтеся на нього. зрештою, це вже навіть не має сенсу».

Руки Юлії затряслися. Вона не очікувала почути такої правди. 

Жінка глибоко зітхнула і сіла на крісло поруч з ліжком. На очі навернулися сльози. Хто б міг подумати…

Юля посміхнулася, бо повз пробігла донька. Зараз вона сильно шкодує за все, що  думала про Славка останні 10 років. Якби ж вона тільки знала правду колись…

Що думаєте про цю історію?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ivanna

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector