Декілька місяців тому я втратила дорогу людину – дідуся Василя. В нього була дуже важка та рідкісна хвороба, лікарі постійно боролися за його життя.
З дідусем я жила давно, ще з 2015 року, коли вступила до університету. Якраз тоді померла бабусі і дідо Вася геть зліг. Не хотів їсти пити чи навіть виходити на вулицю, добре що сусіди час від часу провідували дідуся. Однак, я все одно переживала за старенького.
І вирішила, що буде краще, якщо я вступлю до Львова та житиму в дідуся. Як то кажуть – одним вистрілом двох зайців. Тільки ні мама, ні старша сестра таку ідею не підтримали.
– Ой, та дідо так просто притворяється що погано. Актор без оскара. воно тобі треба?
– Давай, їдь, будеш з ним няньчитися, як з дитиною малою. Але на мене навіть не розраховуй.
Вам сподобалася історія? Читайте більше у нашому телеграм-каналі: https://t.me/+Wi4_EbzXw7Q5M2Zi
На щастя, мені вдалося вступити на державне місце до ЛНУ, добре склала всі вступні екзамени. Дідусь мешкав неподалік від університету.
Хоча я мала стипендію, але також шукала якісь “підробітки”. Наприклад, писала одногрупникам курсові роботи, семінари, відповіді на тести чи дипломи. Після пар роздавала рекламні флаєри біля вокзалу. І всі зароблені гроші витрачала на нас з дідусем – оплачувала комуналку, купувала деякі продукти.
Мама з сестрою Вікою взагалі не цікавилися нашим життям. Телефонували вкрай рідко, хіба раз на тиждень. Їх мало цікавило здоров’я дідуся, навіть не пропонували кпити ліки чи приїхати у гості.
Під час літніх канікул влаштувалася на роботу офіціанткою в кафе. І не дарма – там доля звела мене з коханим Павлом, він працював барменом. Він також допомагав мені доглядати дідуся, адже його мама працювала в аптеці та купувала потрібні ліки.
Ну і вже минуло 8 років чи навіть більше. Я так і залишилася жити у Львові з дідусем. Павло зробив мені пропозицію, весілля ми не робили, тільки скромну гостину в ресторані. До речі, дідусь першим запропонував, аби мій Паша переїхав на квартиру.
– Ти ж знаєш, що я старенький, вже сили не ті. А нам у квартирі потрібна сильна чоловіча рука, – тішився дідусь.
Ми з Павлом зробили гарний ремонт у квартирі, купили нові меблі та сантехніку. Минулого року взяли дорогий генератор, щоб у будинку було тепло та світло. Повірте, для комфорту дідуся ми нічого не жаліли. Їздили з ним у санаторій, доглядали, лікували.
Однак, місяць тому дідуся не стало. Хвороба пустила метастази по тілу і жодні ліки не допомагали. Навіть зробили 3 операції в Києві. Хоча лікарі попереджали, що це просто полегшить біль, але не забере його.
І на похорон приїхали мама з сестрою. Я думала, що вони хотіли вшанувати пам’ять дідуся. Але ні, у них були свої плани на спадок:
– Навіщо тобі ця 3-кімнатна квартира? Вас тільки двоє.
– І що? Мамо, я стільки років доглядала за дідусем, возила його на лікування, оплачувала операції. А ви навіть не цікавилися його здоров’ям.
– Ти просто це з корисливості робила. Знала, що дідо на тебе тільки записав хату!
Я, до речі, не була в курсі квартири дідуся і не претендувала на спадок. Ну це ж не людяно – чекати, поки родич помре і затяпати квартиру!
Як виявилося, мама не просто так почала говорити про спадок. Віка встигла вже вийти заміж, народити 2 дітей та розлучитися. Ну а тіснилися вони у маминій двушці, де місця взагалі нема та старенький ремонт.
Тому вони вигадали геніальний план – продати квартиру дідуся та купити Віці окрему квартиру в нашому місті. Звісно, у мене ніхто дозволу не запитував. А навіщо? Хто ж цікавиться моєю думкою.
На щастя, дідусь написав на мене дарчу і всі папери затвердив нотаріус. Тому я нова власниця житла і ніхто не має претендувати на часту, навіть сестра з мамою.
– Ні, я не буду нічого продавати.
– Тоді переїжджай до мене, а Віка тут житиме.
– Ще чого. Ні ти, ні Віка не приїздили до дідуся, коли він був у лікарні після операції.
– Ми були зайняті. Тим паче, ти знаєш, що Віку кинув чоловік і я допомагала їй няньчити дітей!
Ми почали сваритися, всі родичі та знайомі, які прийшли на похорон, це чули. Мама з сестрою взагалі почали погрожувати судом та дорікали, що взагалі мене на вулицю прожене.
Зараз вони всіляко намагаються відсудити спадок. Однак, ніхто з адвокатів не хоче братися за це діло. Є всі офіційні папери та докази, що квартира належить мені.
Підпишіться на автора у нашому телеграм-каналі, де знайдете нові життєві історії: https://t.me/+xOpeSMR55r5hZTIy
Напишіть нам в коментарях у Facebook!