Майже рік працюю у продуктовому магазині й мені дуже подобається, адже люблю спілкування з різними людьми. Усіх своїх постійних клієнтів я вже знаю по іменах. Одним словом ніколи б не подумала, що робота в магазині така цікава. Поділюся однією історією, яка пов’язана з моїм клієнтом.
Є один старший дідусь, який практично щодня купує одні й ті ж продукти. Завжди просить морквину, буряк, дві картоплини, маленьку цибулину та капусту. Одного разу я наважилась на розмову з ним:
– Пане, краще візьміть більше овочів, аби щодня не ходити до магазину — радила йому я.
– Дякую, дитинко, але моя дружина любить свіжий борщ. Тому ми поділили між собою обов’язки: я ходжу до магазину, а вона готує — говорив він.
– Ага, зрозуміло. Ну тоді гаразд — відповіла я.
Наступного дня дідусь вже сам почав розмову зі мною. Він жалівся на біль у спині та високий тиск, а наступні три дні вже не з’являвся у магазині. Думала, якщо дідусеві стало погано, тоді за овочами прийде тепер його дружина, але її я ніколи не бачила. Якщо чесно, хвилювалась за старенького, тому розпитала сусідів, де він проживає та вирішила самостійно принести йому ці продукти на борщ. Коли відвідала його, то була дуже здивована тим, що побачила у нього в помешканні…
Спочатку я довго стукала у двері, але мені ніхто не відповідав, а коли я спробувала смикнути за ручку, то легко відчинила. Тоді я почула голос, який долинав з кімнати:
– Це ти, Надю? Ти прийшла? — запитував дідусь.
– Ні, це я, Ірина, продавчиня з магазину. Я принесла овочі на борщ, адже давно вас не було вже в мене — говорила я.
– Ой, дякую тобі, дитино! Не варто було… — ледь сплакнув він.
– А Надя це ваша дружина? І що це у вас за сморід такий у квартирі? — й тоді я пішла по кімнатах і побачила лиш безлад та порох, який давно не бачив ганчірки.
На кухні був нестерпний запах гнилих овочів, тому я почала прибирати там. Після того я зрозуміла, що, мабуть, дружини у нього насправді нема. Але чому тоді він мене обманював?
– Пане, скажіть для чого вам було стільки тих продуктів щодня, якщо вони усі просто гниють вдома? — запитала його я.
– Перепрошую, що тебе дурив… Насправді моя дружина давно померла, однак я ще досі не можу з цим змиритись. Ти не подумай, що я якийсь хворий, просто купуючи продукти на її улюблений борщ, таким чином себе заспокоюю. Здається ніби вона от-от прийде з роботи та буде варити щось на кухні — засмучено говорив старенький.
Мені тоді його так шкода було, тому я вирішила, що буду час від часу його навідувати. Ось так клієнт став моїм другом. Насправді дідусь Олександр дуже цікава особистість, мені з ним не скучно та і добру справу роблю. Вірю, що мені колись повернеться сторицею. Як вам історія?
Ця розповідь заснована на правдивій історії, якою поділився наш читач. Будь-яка схожість з реальними назвами чи місцями є випадковістю. Усі фото в статті є ілюстративними.
Напишіть нам в коментарях у Facebook!